Внучка рідна, дочка мого сина, мені своє «фе» висловила, коли я свою квартиру на двоюрідну внучку переписала. Сама образилася, син з дружиною теж за неї образилися.

Але коли мені допомога потрібна була не вона до мене першою прибігла а саме двоюрідна онука. У мене був рідний брат, старший за мене на три роки.

Він з самої юності по похилій котився. Батьки на заводі працювали, їм особливо ніколи було нашим вихованням займатися, ось брат і колобродив.

Сім’я у нас зразкова, але брат пішов у когось з роду і був на нас зовсім не схожим. Дружину він собі знайшов в тій же компанії, дівчина мала ті ж звички що і він, тому після шлюбу їм і один одного вистачало для свята щоденного.

Коли дочка у них з’явилася, на якийсь час зовсім забули про старе життя, але скоро знову за своє взялися. Я в той час доучувалася в інституті і своєї сім’ї не мала.

Коли брат з дружиною веселилися, дівчинка часто залишалася у нас, бабуся з дідусем займалися онукою, намагаючись дати виховання. Але щось і тут пішло не так. Я до того моменту вже сама стала мамою, з чоловіком жили в тому ж місті, мали сина.

У нього з двоюрідною сестрою різниця була в п’ять років, вона постарше. Між собою вони не спілкувалися, ми взагалі не підтримували спілкування з тією сім’єю, тому що вони пішли зовсім з берега.

Довго я про них нічого не чула, у нас вже син одружився, дитинку вони мали, коли мені з опіки подзвонили, сказали, що у племінниці теж з’явилася дівчинка, маму ось прав позбавляти збираються.

Полетіла я туди, все-таки рідня то моя. Справа повернулася так, що прав маму не позбавили, вона ніби й на роботу влаштувалася, кімнату якусь знімала, залишили дитину з нею.

Я стала по можливості допомагати, брата з дружиною тоді вже в живих не було, а племінниця ніби як намагалася за розум братися. Я до себе її дочку забирала, коли потрібно було, займалася з нею, дарувала одяг. Часто ми гуляли втрьох-я і дві внучки, рідна і двоюрідна.

Мене Танюшка теж називала бабусею. Син мого завзяття не підтримував, казав, що я собі тягар вигадала, а потім сльози буду лити, коли Таня піде по стопах матері і діда з бабою.

Я ж вірила в краще. Дівчатка вже в школі перестали спілкуватися між собою, непорозумінь не було, просто вони як з різних планет були. Леру батьки утримували повністю, а Таню іноді мама, коли на світло дивилася, не хитаючись, або я у важкі моменти.

Дуже я до цієї дівчинки прив’язалася. Зараз вже обидві дівчинки дорослі, Таня працює, Лера закінчує ВНЗ. Я спілкуюся з обома, але у Лери все часу немає навіть подзвонити, а Таня до мене через день їздить, щоб допомогти приготувати, прибрати, в магазин сходити та й просто чаю випити разом.

Коли я взимку захворіла, син з невісткою відразу сказали, щоб я викликала швидку і їхала в саціонар, тому що їм за мною дивитися часу немає.

— Там за тобою догляд буде, а вдома чого? Нам після роботи через все місто кататися тебе відвідувати? Це довго, та й ми не молоді вже, що ми зробимо? — переконував мене син. Але мені туди не хотілося. Будинки адже і стіни допомагають, а там зараз і так народу повна коробочка.

Виручила Таня, вона майже жила у мене два тижні, все по дому робила, у всьому допомагала. Мені було незручно, що молода дівчина зі мною, старою, возиться, але вона і чути нічого не хотіла.

— Бабуся, та мені не важко. Погуляти я встигну, — переконувала вона мене. Лера ж зі мною спілкувалася тільки по телефону, та й то не балувала своїми дзвінками. Сама я їй не дзвонила, не хотіла псувати настрій. Їй що не подзвониш — вона зайнята, та ще таким тоном, що неприємно стає.

Син з невісткою теж приїжджали тільки раз. Я давно помітила це, але ситуація з недугою зовсім все розставила по своїх місцях. Відразу стало ясно, хто і як до мене ставиться. Син в стаціонар відправляє, внучка Лера навіть не запитала ні разу, як я себе почуваю.

Тільки Таня приїжджала і допомагала, хоча по суті-то я їй ніхто, сьома вода на киселі.

Подумала я, та й вирішила, що відпишу свою квартиру Тані. Сходила і оформила всі папери, тепер квартира після мене їй дістанеться. Нікому нічого не говорила і не збиралася, поки син не підняв розмову. Лера-то у нас доросла, тепер хоче свою квартиру.

У сина з невісткою таких грошей немає, ось він і запропонував, щоб я віддала свою двушку Лері, а вони мені в іпотеку візьмуть в області квартиру.

Мені ж на роботу не їздити, яка різниця. Я і сказала, що питання з квартирою вже вирішене, вона Тані дістається. Син спочатку не повірив, навіть приїхав разом з невісткою і Лерой.

Розмова не вийшла. Вони переконували мене, що я не права, а Таня до мене тільки через квартиру і навідується. Говорили, що є рідна онучка, а я квартиру чужій людині на блюдечку піднесла.

Багато говорили, але я вже все вирішила. Син заявив, що раз я так все для себе вирішила, то нехай Таня мені тепер і допомагає. А вона і так допомагала мені, від сина тільки обіцянки, з Лерки ж і того не було.

Чи не спілкуються вони зі мною місяць, так і не змінилося в моєму житті нічого, а Таня як їздила до мене, так і їздить, тут теж нічого не змінилося.

Вона навпаки за мене переживає, просить ще подумати і зважити всі, аби я не пошкодувала потім. Каже, що не варто квартира хороших сімейних відносин ніяк. Просить зробити все по совісті і чесно.

А я і зробила. Чи я не маю рації?

КІНЕЦЬ.