Степан готував вечерю, з хвилюванням чекаючи на повернення дочки з новим чоловіком. Незабаром мав прийти поїзд, і вони з дружиною, Нонною, з нетерпінням чекали на зустріч з молодою парою.

Раптом дзвінок у двері застав його зненацька. Відчинивши двері, він побачив двох суворих незнайомців – чоловіка і жінку, які представилися співробітниками поліції.

Чоловік представився генералом Громихайло Іваном Степановичем і зажадав повідомити місцезнаходження злочинців.

Прийнявши ситуацію за жарт, Степан підіграв їм, уявивши себе і Нонну, і тільки потім зрозумів, що насправді генерал розшукує його сина, який нещодавно одружився і полетів із дружиною на медовий місяць.

Незабаром виявилося, що дзвінок до поліції з доносом на сина Миколу був помилкою, а точніше – витівкою сусідів. Напружене знайомство змінилося сміхом, коли непорозуміння було усунено.

Генерала та його напарницю, а також дружину за сумісництвом, Ірину Михайлівну, запросили приєднатися до їхньої урочистості.

Незважаючи на тертя, всі зблизилися за випивкою і розповідями, з нетерпінням чекаючи приїзду молодої пари.

Однак настало розчарування, коли Нонна отримала дзвінок від молодят, які вирішили відвідати друзів і цього вечора просили їх не чекати. Генерала та Ірину запросили залишитись на ніч, бо без випивки святкувати було не можна, а в такому вигляді, звичайно ж, за кермо сідати категорично заборонено.

Отже, за затишним столиком сиділи майже незнайомі люди, але їх поєднувало тепло та атмосфера свята у повітрі. Того вечора всім було весело, і молоді не втратили можливості погуляти з друзями, і Нонна зі Степаном не залишилися без компанії!

КІНЕЦЬ.