Незабаром я знову виходжу на роботу, з якою звільнилася півроку тому. Звільнилася через те, що я втомилася.

Втомилася від завантаженості, багато роботи було просто звалено на мене, начальник весь час чіплявся без приводу, ігнорував мене і навіть не вітався, наприклад, при зустрічі в холі, всіляко показував усім співробітникам, що я як фахівець, та й як працівник нічого не вартую.

Відповідно багато співробітників стали на мене дивитися як на посміховисько, кепкували, деякі в очі говорили, що в мене комплекс неповноцінності. Одна дама навіть дійшла до того, що, прийшовши на роботу в оббризканому брудом пальто, сказала, що це я її оббризкала на машині.

За неї заступилася ще одна працівниця, разом вони почали давити на мене і сказали, що підуть до начальника скаржитися. Тоді я сказала, що поверну гроші за пальто, а вони цього, мабуть, не чекали і, відчувши себе ніяково, зійшлися на сумі за хімчистку.

На своїй роботі я фахівець, у мене дві вищі освіти. З іншими працівниками я поводжу себе обережно, намагаюся не виявляти своїх емоцій, при цьому завжди чемна, дружелюбна, конфліктів намагаюся не допускати, а якщо вони з’являються, то згладжую їх, що багатьма сприймається як моя слабкість, мабуть, мене вважають навіть боягузкою.

Я маю відповідальну посаду, мені доводиться контактувати з багатьма людьми. Люди, навпаки, до мене ставляться не завжди доброзичливо, іноді на мою ввічливість відповідають відвертим нахабством.

На стару роботу виходжу, бо не змогла знайти нічого іншого. Роботи багато пропонувалося, але не моє.

Коли покликали на роботу назад, погодилася після недовгих роздумів. Роль зіграло ще те, що за цей час змінився начальник на роботі, і мені сказали, що мої посадові обов’язки будуть значно скорочені за рахунок розширення штату.

На мою посаду за цей час так нікого і не знайшли. Це також дає надію на повагу колег.

Моя робота мене влаштовувала цілком, але стосунків із колегами немає. Перед звільненням була в пригніченому стані, мені здавалося, що я маю повну дезадаптацію, я не довіряла людям, ні з ким не хотіла спілкуватися, навіть із друзями.

Зараз відпочила, набралася сил, але не знаю, як мені бути надалі. Як жити з іншими співробітниками.

Я ні з ким не лаюся, але й дружніх стосунків не маю. Намагаюся бути добрішою, отримую агресію у відповідь. Намагаюся бути ввічливою, колеги піднімають мене на сміх.

До речі, в колективі мене сприймають як школярку, яку можна відчитати, а мені 38 років. Це колись я прийшла молодою дівчинкою в колектив, але й колектив з того часу помінявся, прийшло багато нових молодих співробітників, ці дівчатка слухають старих працівників і продовжують їхню модель поведінки щодо мене.

Таке відчуття, що мені треба подвиг здійснити, щоб заслужити гарне ставлення до себе. Я відповідальний працівник, на роботу ходжу працювати, охайна, правда не дуже модна, але й одягаюсь не гірше за всіх, користуюся косметикою, відвідую перукаря.

Не знаю, як тепер бути з колегами, знаю, що коли вийду на роботу знову, почнуться розпитування, розмови з кутів. Який стиль поведінки краще обрати?

КІНЕЦЬ.