Моє розлучення не було таким важким. Чоловік пішов до дівчини вдвічі молодшій за мене. Мені було 44 роки, а їй лише 22. Але перед розлученням він так витріпав мені нерви, що ніякого жалю я не відчувала.

Я сама залишилася жити у квартирі. Колишній намагався відібрати половину, але був змушений задовольнитися дачею. Жила я добре. Ніхто не влаштовував мені скандалів, не ревнував без приводу і не вимагав поїсти о третій ночі.

Я із задоволенням подорожувала. Поїздки легко замінили мені відпочинок на дачних грядках. Адже саме так проходили мої відпустки, коли я була одружена.

Якось хитра подруга Людмила заманила мене до себе на шашлики. Туди її чоловік покликав свого товариша – вдівця. Анатолій справив на мене непогане враження і ми почали зустрічатися.

Пару разів ми були у ресторані, іноді гуляли парком. А одного разу я здалася і запросила Анатолія до себе додому. Наступного дня він викликав мене на серйозну розмову і запропонував руку та серце. Букет гладіолусів, коробка цукерок, ігристе – все було при ньому.

– Знаєш, Толю, в офіційний шлюб я не хочу. А ось спробувати прожити разом ми можемо, – відповіла я.

Розчарувався трохи мій наречений, але погодився на співмешкання. І одразу перевіз до мене свої речі. Ми обидва працювали, але в Анатолія робота була позмінна. Коли першого вечора я прийшла додому, то чоловік вже ходив у капцях по моїй квартирі. Почувався при цьому він абсолютно затишно.

– Господиня моя прийшла, – тепло привітав мене чоловік.

Які приємні були його слова. А ще мене потішило, що він вже вдома. Значить вечеря готова, і мені не доведеться нашвидкуруч щось варити-смажити. Я поворухнула носом, намагаючись вловити аромат запеченої курки.

Каструлі були порожніми, в холодильнику самотньо лежав помідор із вчорашнього вечора. А ось яєць поменшало. І сковорода стояла у раковині брудна. Я спохмурніла:

– А це що?

Анатолій посміхнувся:

– Це я пообідав, поки тебе не було. Яєчню посмажив. Бачиш, який у тебе чоловік самостійний. А то б не дотягнув до вечері!

– А де вечеря? – Здивовано запитала я.

– Так і я хочу знати, коли ти почнеш готувати. До речі, що сьогодні у нас?

Оце так номер. Від чоловічих забобонів я якось відвикла. А тим більше не чекала цього від коханця.

– А сковорідку чому не помив? – Запитала я.

– Жартуєш, напевно. Ти ж у нас господиня! – впевнено говорив Анатолій.

Ох, як я здивувалася і розлютилася. І вирішила з’ясувати все одразу – чітко, виразно повідомила Анатолію, що у нашому будинку прислуги немає. І готувати має той, хто прийшов з роботи раніше. А ще ні в якому разі не залишати брудний посуд у раковині. Це навіть мій колишній чоловік знав, і навіть отримав одного разу сковорідкою, яку посмів залишити брудною.

А ось Анатолій надувся. Я пом’якшала. Ну так, розпещений мужик, але ще не все втрачено. Присіла я до нього та обійняла:

– Ну, вибач мені, якщо була жорстка. Я теж розумію – ти втомлюєшся. Але завжди є вихід. Можна замовити доставку їжі. Ось що ти хочеш? Я б не відмовилася від домашнього борщу, наприклад.

Толік усе ще ображався. Дивно, звичайно, було бачити надуті губи дорослого мужика, якому вже під п’ятдесят, але я вирішила не чіплятися.

– Взагалі я думав, ти господиня. Ще чого – борщ купувати. Ти й сама могла б…

Анатолій осікся. Щось у моїх очах змусило його погодитись зі мною. І він милостиво погодився на доставку борщу, млинців та котлеток. Звичайно, я планувала, що вечерю оплатить мій цивільний чоловік. Але коли він почув про це, то зблід:

– Це ж купа грошей!

Якби борщ приготувала ти, це було б втричі дешевше! Мені не по кишені такі вечері. Хіба що у свята.

– Тобто ти вважав, що платитиму я?

– Можна було б нічого не платити, якби ти була господинею!

Так, мізки у цього Анатолія навиворіт. Гаразд, будемо перевиховувати. Я швидко зварила гречки, змішала її з тушкованкою і покликала його за стіл. Толік їв та нахвалював. На ранок я дала йому список із продуктами, які потрібно було купити. У списку були сир, яйця, курка, риба, макарони.

Я прийшла додому пізно ввечері, але Анатолія ще не було вдома. На мої дзвінки він не відповів. Заявився він ближче до 11-ї вечора.

Без сиру, яєць та курки. Губи його були надуті:

– Я прийшов забрати свої речі. І сказати, щоби ти на мене не розраховувала. А кухня – бабська справа. І покупка продуктів також. Мені, між іншим, ще синові допомагати треба і машину заправляти бензином. А не яйця всякі з макаронами для баби купувати!

Сунула я Анатолію його пожитки, зачинила за ним двері й зареготала. Так, вже не ті баби пішли, немає серед нас господинь! Сміялася я потім ще довго-довго!

КІНЕЦЬ.