Коли моя донька Тетяна оголосила про своє розлучення лише через півроку після весілля, я опинилася у ступорі.

Хоча, з іншого боку, у мене з самого початку були сумніви щодо цього союзу, насамперед через владну матір мого майбутнього зятя. Ми з чоловіком вели скромне життя у квартирі з двома спальнями, старанно працюючи, щоб звести кінці з кінцями.

Ми сподівалися, що хоча б Тетяна, яка тоді навчалася в університеті, збудує для себе благополучне майбутнє.

Однак на останньому курсі вона вирішила вийти заміж за чоловіка на 8 років старше за неї.

Спочатку ми розглядали його як гідну партію, але візит його сім’ї для обговорення весільних планів виявив разючий контраст у нашому способі життя та цінностях.

Вони прибули на висококласній машині, відразу ж прокоментувавши нашу скромну оселю.

Незважаючи на мої зусилля організувати теплу, гостинну вечерю, мати мого майбутнього зятя залишилася байдужою, постійно наголошуючи, що покладає великі надії на свого єдиного сина.

Плани на весілля впали, внаслідок чого було укладено простий законний союз без церемонії. Житло стало ще одним предметом суперечки.

Коли сватя наполягала на тому, щоб пара жила в її розкішному заміському будинку, Тетяна чинила опір цій ідеї. У результаті молодята оселилися в орендованій квартирі, але у них мало не відразу виникли фінансові труднощі.

Моя дочка несла на собі основний тягар орендної плати, а через постійне втручання своєї свекрухи вона врешті-решт вирішила розірвати шлюб. У 23 роки Тетяна вже розлучена.

Цю ситуацію я багато в чому приписую її владній свекрусі. Однак, може і ми допустили якусь помилку?