Мені вже за 50, і велику частину свого життя я присвятила турботі про сім’ю.

У мене є син і дочка, Олексій та Марина, їм 30 та 29 років відповідно.

Марина після університету так і не знайшла роботу, яка б її влаштувала, а Олексій постійно шукає ідеальне місце, що часто закінчується черговим розчаруванням.

“Мамо, я знову не пройшов співбесіду,” – часто говорив Олексій, повертаючись додому з похилою головою.

“Не хвилюйся, синку, все налагодиться”, – заспокоювала його я, але в глибині душі відчувала, як наростає втома.

Марина у свою чергу проводить дні за переглядом серіалів або зустрічами з подругами.

На мої спроби поговорити про роботу вона лише махне рукою: “Мам, не зараз, я ще не знайшла свого покликання”.

Всі ці роки я намагалася бути міцною та підтримувати дітей у всьому.

Але нещодавно я усвідомила, що втома досягла межі, і мені потрібен час для себе.

“Я вирішила поїхати за кордон, на кілька тижнів, – оголосила я на сімейній раді.

– Мені потрібно відпочити та переосмислити багато чого”.

Спочатку вони були здивовані, але потім Олексій сказав: “Мам, ти маєш рацію. Ми вже дорослі і повинні навчитися справлятися зі своїм життям самостійно”.

Це рішення далося мені непросто, але внутрішній голос підказував, що настав час піклуватися і про себе.

Я поїхала, залишивши дітям можливість самостійно приймати рішення та брати відповідальність за своє життя.

Відпочиваючи і набираючись сил, я зрозуміла, що іноді треба відпустити ситуацію, щоб усе налагодилося.