Коли ми з Максимом побралися, свекруха Неля Іванівна сама запросила нас до неї жити у двокімнатну квартиру, щоб ми не витрачалися на оренду і збирали на свою.

Кілька років ми так і прожили, мирилися і уживалися нормально. Ми з Максимом багато працювали і дійсно відкладали гроші, бо все таки мріяли про окреме житло. Народився синочок.

І ось два роки тому в тому ж самому будинку, де живе Неля Іванівна, продавалася досить простора двушка. І ми вирішили скористатися цим шансом – трохи грошей мали, трохи взяли кредит і взяли цю квартиру. І ми були задоволені, і мама чоловіка раділа, що ми так і будемо поруч.

Так ось. Майже півтора роки нам знадобилося, щоб зробити гарний ремонт і нарешті переїхати у свою власну затишну оселю. Але при переїзді нам довелося залишити багато речей у Нелі Іванівни. Поступово ми їх забирали у неї. Тепер, коли у нас ремонт закінчено та зібрано меблі, ми готові забрати все інше.

Тепер я постійно нагадую свекрусі віддати наші речі. І це відбувається постійно у різних ситуаціях! Живемо у сусідніх квартирах, але так складається, що поки ми не проговоримо чітко “Віддайте саме це”, воно так і у неї і лежатиме. Мені це все якось неприємно, бо виходить ніби я щоразу випрошувати щось, хоч воно й наше.

А мама чоловіка взагалі не світиться бажанням нам щось віддавати. І мене ця ситуація неабияк бентежить. Я сама завжди одразу намагаюся повернути чуже, забуте чи залишене. Так само ставлюсь і до своїх речей: моє має бути вдома у мене, на своєму місці.

Спочатку, коли розкладала речі, я виявила, що немає дитячого килимка. І почула від свекрухи, що приходила її онука, вона його стелила і наш син з нею гралися на цьому килимку.

Минув тиждень, а нам його не повертають. Я відправила чоловіка за рештою речей, він прийшов без килимка. І поки чітко не проговорили, що віддайте, мовляв, килимок, про це ніхто не згадував.

Те саме відбувається, коли я відправляю нашого сина до Нелі Іванівни додому з якимись його улюбленими іграшками. Іграшки нам не повертаються. Хоча я сто разів повторила, що син дуже любить грати цим набором!

Свекруха згодом передала іграшки, але улюблений конструктор Ромчика залишила у себе. І ось вчора вкотре – теж саме. Привела додому нашого сина і знову – не поклали всі речі. Треба йти і знову просити.

Дуже хотілося б зрозуміти, як поводитися при таких ситуаціях, що постійно виникають у нас з мамою чоловіка? І мене ще турбує, що мені складно щоразу говорити їй прямо і просити свої ж речі! Не хочу якось образити свекруху, але й такий розклад справ мені не подобається!

Що порадите в моїй ситуації? Як мудро себе повести в таких обставинах?

Джерело