Я збиралася заміж, а тепер різко передумала. Нема мені чого там робити з таким чоловіком, яким виявився мій наречений. Нам із ним не по дорозі.

Можна вважати мене меркантильною, але я не вважаю себе зобов’язаною утримувати його дитину від першого шлюбу. Не має грошей на аліменти? Це його проблеми, треба працювати краще та більше.

Мені тридцять чотири роки, моєму нареченому, що не відбувся, тридцять шість років. У нас зовсім нерівний шлюб, з якого боку не подивися.

До свого віку я встигла купити собі квартиру, хай і в іпотеку, проте сама. У мене є робота, яка мене годує та повністю забезпечує. А ще я раніше не була заміжня і за мною не тягнеться шлейф минулого життя.

У Михайла історія інша. Він у шлюбі вже був, є десятирічна дочка, колишня дружина, що вічно свариться з ним, відсутність своєї житлоплощі та робота, яка навіть його потреби не покриває.

У мене стався напад рожевих поні в голові, коли ми з ним познайомилися. Відразу і серце частіше забилося, і на очах рожеві окуляри з’явилася, і Михайло мені здавався чарівним принцом.

Я прихильно приймала всі ці побачення в парку, із задоволенням вислуховувала його плани розкрутитися до крутого бізнесмена буквально завтра, скарги на колишню дружину.

Мене не бентежило, що зустрічаємося ми в моїй квартирі, продукти купую я, а мій дорогоцінний чоловік за весь рік, що ми зустрічалися, лише кілька разів щось купив до столу.

Я продовжувала жити за свої гроші, ще й оплачуючи наш спільний відпочинок десь. Мишко обіцяв повернути найближчим часом, посилався на тимчасові труднощі, але ж в мене туман у голові, я всьому й вірила.

Щоправда, я виявилася не зовсім безнадійною. Поступово рожевий туман почав вивітрюватися з мозку, а я почала дивитися на свого на той час вже нареченого тверезо.

Те, що я бачила, мені не подобалося дедалі більше. Постійні скарги на колишню дружину, постійні прохання підкинути йому грошей до зарплати, господарську поведінку у моїй квартирі.

Господарська – це не про ремонт крана або якийсь глобальний ремонт. Господарська поведінка Михайла полягала в тому, що він почував себе як удома, міг без мого відома навіть друзів запросити.
– А що тут такого? Ми з тобою майже сім’я, вони – мої друзі. Я хочу, щоб ви потоваришували, – заявив мені тоді Мишко.

Запитань до нареченого і самої себе у мене ставало дедалі більше. Головне питання було “а навіщо він мені взагалі потрібний?”. Ні в моральному, ні в матеріальному плані від нього не було толку.

У моральному – це я його завжди підтримувала, а він тільки й знав, що скаржитися, яка погана колишня дружина, як він сумує за дочкою, які козли у нього начальники та колеги. Про мої справи він навіть не питав, його ж – важливіші.

У матеріальному – він жив на всьому готовому. За квартиру платила я, продукти купувала і готувала теж я, труси його прала знову-таки я, як би це не смішно звучало, але він навіть пральну машинку сам запустити був не в змозі.

Але залишки туману нашіптували мені, що я впораюся, ми просто поки що притираємося один до одного, головне, що ми закохані. Остаточно цей туман вивітрився з моєї голови після істерики Михайла, коли він дізнався, що я збираюся у відпустку, та ще й без нього.

Я хотіла поїхати відпочити, бо й на роботі втомилася, і здоровий глузд активно боровся з цим любовним туманом. Мені хотілося розібратися в собі, упорядкувати думки. Гроші на відпустку були виключно мої, наречений ні копійки не дав, що було не дивно, у нього ніколи грошей немає.

Коли Мишко побачив, що я збираю валізу, він спокійно спитав, куди я зібралася. Мабуть, думав, що їду у відрядження якесь, у мене таке буває. Але дізнавшись, що я їду у відпустку, Мишко став обурюватися так, ніби я з його кишені вигрібала ці гроші, а в нього запитати забула. Став мені висувати претензії.

– Мені аліменти дитині платити нема чим, а ти у відпустку зібралася. В сім’ї так не роблять, – заявив він мені.

Я з ним погодилася, у сім’ї так не роблять, але в нас і не сім’я. Тоді я вирішила, що сім’ї й не буде. Дала Мишкові його сумку і сказала теж збирати речі. Тільки я їду у відпустку, а він – на всі чотири сторони.

Спочатку наречений зображував образу, потім була стадія торгу, потім він намагався дістати мене у відпустці, але я заблокувала його. Після відпустки він знову намагався зі мною “все обговорити, як дорослі люди”.

Нічого і нього не вийшло. Я тепер стою на одній сходинці з меркантильною колишньою дружиною. Що ж, думаю, вона чудова жінка, тільки терплячіша за мене.

КІНЕЦЬ.