Ось часто кажуть “кому у світі вірити, якщо не власній мамі”. А моя мати тепер остання людина на землі, якій я готова повірити.

У нас і раніше стосунки були не дуже, близько десяти років взагалі не спілкувалися, коли я нарешті випустилася зі школи. А рік тому мати сама вирішила “прокласти мости”.

Я не знаю, навіщо вона мене народжувала і чому не здала до дитячого будинку. Особливої уваги до мене вона не виявляла, спілкувалася криком, допомоги від неї не було ні в чому.

Якось одягнена, взута, продукти в холодильнику є, а інше їй було не цікаво. Вона була зосереджена на своєму особистому житті, яке в неї було дуже бурхливим. Я навіть не згадаю, скільки мужиків пройшло через нашу квартиру. Хтось затримувався на місяць, хтось на пів року, один протримався цілий рік і був не найгіршим варіантом – він хоча б працював.

Мене мамині співмешканці воліли не помічати. Цей варіант мене влаштовував. Спілкуватися з маминими обранцями мені не хотілося б зовсім. Деякі з них випивали, дехто мати навіть лупцював. Я намагалася просто не звертати увагу на те, що відбувається, тому що моєї думки ніхто не питав.

Коли пішла з маминої квартири, вона так і не налагодила своє особисте життя. Тоді якраз в неї з’явився новий мужик, тож моєї відсутності мама навіть не помітила.

Я вступила на бюджет, отримала кімнату в гуртожитку, підробляла, бо мама не поспішала надсилати мені грошей. Вона взагалі дізналася про мій вступ не одразу. Чи то черговий роман закінчився тоді, чи хтось їй нагадав, що в неї є дочка.

Ми спілкувалися рідко, бували роки, коли ми навіть не дзвонили. Я не знаю, навіщо ми взагалі підтримували зв’язок, адже зовсім чужі люди, хоч і однієї крові. Я не розраховувала на участь матері у моєму житті. Сама вчилася, працювала, забезпечувала себе. Отримала диплом, орендувала квартиру, навіть думки не майнуло повернутися до матері.

Вона сама почала активно спілкуватися зі мною приблизно рік тому. Я не змінювала номер телефону зі шкільних років, тому знайти його не складало труднощів. Мене покликали у гості, мати питала, як я живу, чим займаюся. Такої зацікавленості я від неї не очікувала, тож почувала себе ніяково.

Мати зітхала, що стільки років втрачено, а ми не спілкувалися, повинилася, що не приділяла мені уваги, ганялася за мужиками, а зрештою залишилася без родини.
– Я ж не молодію, дуже страшно залишитись одній в старості, але я зрозумію тебе, якщо ти не захочеш мене знати, – зітхала мама.

Я була вибита з колії такими зізнаннями. В мені продовжувала жити настороженість, я від кожного маминого дзвінка спочатку смикалася, тому що не чекала нічого хорошого від неї. Але поступово я заспокоїлася, перестала шукати каверзу, почала спілкуватися з мамою нормально і за своєю ініціативою. Мені цього, певно, все життя не вистачало.

Не скажу, що у нас прямо склалися дуже довірчі відносини, але я вважала, що це і нормально. Грубо кажучи, я жила тридцять років без мами, а тут вона з’явилася. Не може все налагодитися за пів року.

А три місяці тому мама попросила мене про допомогу. Їй треба було зробити зуби, імпланти, а це дуже дороге задоволення, на яке грошей вона не має. Кредитну історію мама зіпсувала вже дуже давно, їй кредит не видають. Мама і попросила мене взяти кредит на своє ім’я, пообіцявши, що платитиме вона.

Я сумнівалася, але все-таки вирішила допомогти мамі, у нас так все чудово стало складатися. Взяла я кредит, віддала мамі гроші, вона подякувала.

А коли настав час платити за цим кредитом, мати перестала виходити на зв’язок. На дзвінки не відповідала, на повідомлення теж, хоч я бачила, що вона в мережі. Приїхала я особисто поговорити до неї, а вона мене навіть на поріг не пустила. Крізь двері заявила, що мій кредит – це не її проблеми. Я його брала, ось мені й виплачувати, а до неї ходити нема чого, бо вона поліцію викличе.

Я кілька разів намагалася з нею поспілкуватися, але підсумок щоразу той самий. Лох не мамонт, лох не вимре, що я наочно продемонструвала на своєму прикладі.

Тепер у мене нема матері, вона мені ніхто. І навіть якщо вона знову з’явиться, буде сповнена каяття або потребуватиме допомоги, я її тепер не знаю. Урок я засвоїла.

КІНЕЦЬ.