-Ах ти ж негідник! – Алла не могла стриматися.

– Як ти міг? Отже, поки я сиділа з дитиною, ти заводив романи?

-Алла, припини кричати! Я не заводив романів. Я зробив помилку. І та зустріч була єдиною. Але якщо нічого не зміниться, може роман і з’явиться. А що я маю робити? Я відчуваю, що став тобі зовсім не цікавим. Я став тобі гидкий? Ти більше не любиш мене? То ти так і скажи. Я не нав’язуватимуся. І хоча буде тяжко, я відпущу тебе. Йди, шукай своє щастя…

-Я не хочу тебе бачити. Поки я народжувала, а потім дбала про дитину, ти гуляв!

-Алла! Почуй мене. Я люблю тебе та нашу дитину. Я не хочу втрачати сім’ю. Але й жити так, як ми живемо останні два роки, більше не можу! Якщо ти й надалі мене ігноруватимеш, мені доведеться знайти когось іншого.

-Ось і шукай. І буде краще, якщо ти зовсім підеш.

-Добре, Алла. Я піду. Я щиро старався. Цілих три роки я намагався тебе зрозуміти. Я тебе шкодував. Але я теж людина. І я маю право на кохання та щастя. Прощавай.

Сергій підвівся з-за столу і вийшов.

-Ну й котись!

Стукіт вхідних дверей. І тиша…

Дзвінок мобільного розбавив тишу. Телефон. Дзвінок від Сергія. Щось забув? Не буду брати слухавку, не хочу його чути…

Телефон продзвонив ще кілька разів. Алла слухала і раптом згадала – це була їхня пісня. Саме під неї вони танцювали свій перший танець… І тоді здавалося, що вони справді назавжди – назавжди лише вдвох. І переживуть усе та всіх…

Містечко, де жила бабуся Алли. Маленьке, провінційне, все у зелені. Аллочка приїжджала туди щоліта. Це був зовсім інший світ. Світ сонця, мальв під вікном, лялькових будиночків. Велосипедів і купань у річці. Бабусиних оладок і домашнього квасу з м’ятою. А ще – першого кохання.

У містечку був старий, зарослий лопухами парк. І там, на самій околиці, стояли гойдалки – човники. Ночами парк закривався, але кожен підліток у місті знав, де та яка дошка відсувається. І коли літній, вічно веселий сторож Петрович засинав, молодь просочувалася на територію парку.

Улюбленою розвагою була гойдалки. Величезні, тяжкі. Вони довго розганялися, але коли розгойдувалися на всю силу, зупинити їх було неможливо. І, здавалося, що ти летиш у темряві, у рідкісних вогнях сплячого містечка, вереску дівчат і сміху хлопців…

Якось Алла прийшла на гойдалку з подружками. Вона одягла нові босоніжки і натерла ноги. Тож сильно відстала. Коли допленталася до атракціону, нерухомою залишалася лише одна гойдалка-човник. На одному краю стояв незнайомий хлопець. Невисокий, ладний, з лляним волоссям і пустотливою усмішкою.

-Ти – Алла? Давай, стрибати!

-Ага, стрибати. Бачиш, ногу натерла.

-То роззуйся! Тут теплі дошки!

Алла скинула взуття та ступила на гойдалку. Дошки, що вже охолонули від денного сонця, приємно холодили ступні.

-Ну, полетіли?

І він почав розгойдувати гойдалку.

-А я тільки сьогодні приїхав. У мене тут дядько з тіткою живуть. Прийшов із хлопцями, вони й кажуть:

-Аллу дочекайся, а то її сьогодні катати нема кому!

Алла задумалася. Так вийшло, що в її подружок швидко завелися залицяльники, а їй цього року якось не пощастило. І хоча стосунки у підлітків були зовсім легкими, але таку дрібницю, як покатати на гойдалці або принести морозиво було нікому. І її це засмучувало.

-Тобі не страшно? Все-таки високо летимо!

-Ні! Я люблю швидкість та висоту!

-Ой, у тебе зірки у волоссі…

Алла сама не розуміла, що з нею. Цілком незнайомий хлопчисько, обличчя якого вона майже не розгледіла, сказав їй такі добрі слова, що її серце застукало швидше.

Потім знайшов подорожник, сполоснув його у фонтані і дав їй. Вона абияк прилаштувала його на натерті місця, і вони пішли додому. Ну а так, як вона йшла поволі, то вони відстали і йшли далеко позаду компанії. Що їм зовсім не заважало.

Алла ковтнула води з чашки. Як давно це було! Вже багато років нема бабусі. Знесли старі човники. Парк весь у бетоні та сучасних атракціонах. А їхнє кохання, що почалося там, продовжилося в обласному центрі, куди Сергій приїхав вступати до інституту.

-Аллочка! Я прийшов, виходь!

Алла виглядала у вікно. Сергійко стояв під літнім дощем і махав їй рукою. В іншій руці пакунок. Цікаво, що там?

-Ой, вишні!

-Ага, твої улюблені.

-Де ти взяв?

-Бабуся біля зупинки продавала. Дивись, які свіжі! Їж!

-Сергію, ну як я буду на вулиці їсти? Кісточками плюватися, чи що?

-А ми сховаємось ось за тими кущами, і поки ти не з’їси, нікуди не підемо…

Вони сиділи на лавці, їли вишні і цілувалися. Смак його вишневих губ вона відчувала навіть зараз.

Алла навіть застогнала від гіркоти. Як дійшло до того, що вона забула?

Натомість пам’ятала, як образилася на Сергія, коли він не зміг поїхати на весілля її подруги.

-Алла, у мене захист! Яке весілля?

-Але він в тебе за тиждень!

-Усього тиждень. До того ж, ти знаєш, як я не люблю всі ці свята. Якщо ти хочеш, поїдь, розважся.

-Ага, всі будуть із парами, а я – одна!

Вона тоді надулася. Грюкнула дверима. Замість двох днів гостювала у подруги майже тиждень. Не брала слухавку, коли дзвонив чоловік. А він захистився на “відмінно” та отримав пропозицію від престижної фірми. Тобто робив усе, щоб забезпечити сім’ї надійне майбутнє.

-Аллочка, я тут тобі сирок намішав. З полуницею, як ти любиш.

-Знову сирок? Не хочу Не буду!

-Ну не вередуєш, сказали, треба побільше їсти, щоб малюк був міцним. Та й твої зубки повинні залишитися такими ж гарними. Ну давай, ложку за маму, ложку за тата, ложку за мене.

Згадавши це епізод, Алла посміхнулася. Вона не любила сир, а Сергійко десь вичитав, що вагітні мають їсти його якомога більше. Ось і давав їй сирні вироби всіх видів.

Вагітність протікала важко. А останні 2 місяці вона взагалі провела на збереженні. Сергійко прибігав увечері, коли вже закінчувався прийом. Але вона потайки спускалася запасним виходом, він одягав на неї своє пальто, і вони стояли в темному тамбурі, притулившись один до одного. Майже не розмовляли. Їм цього й не треба було. Головне – почути стукіт серця, відчути тепло рук, губ, дихання.

Як вона могла забути про все це? Адже пройшло то всього – нічого!

Довгоочікувана донечка народилася слабенькою. Постійно вередувала. Лікарі казали, що нічого страшного нема. Хороший догляд, правильне годування і вона зміцніє.

Але Алла виявилася «шаленою» мамою. Мчала до малюка з найменшого писку. Вона постійно дивилася якісь передачі, листувалась у «батьківських» чатах. На чоловіка просто не вистачало часу та сил. Він же дорослий, сам може подбати про себе.

Сергій спочатку розуміюче посміхався: перша дитина. Але, коли Василині виповнився рік, він попросив:

-Алла, давай сьогодні влаштуємо собі свято? Василинку відвеземо моїй мамі. А ми сходимо до ресторану. Посидимо, відпочинемо. Або вдома накриємо стіл. Побудемо наодинці. Я так за тобою скучив…

-В сенсі? Як мамі? Та ти що? А раптом протяг? Вона почне кашляти, а потім що.

-Алла! Пробач, але ти вже просто перебільшуєш! Я дуже довго мовчав, адже це моя дочка. Але так просто не може продовжуватись! Мені теж потрібна твоя увага!

-Ні! Я не можу залишити дитину з літньою жінкою. Раптом Василинка побіжить, вона її й наздогнати не зможе. Ні. Не хочу жодних свят!

Аллу буквально взяв холодний піт: от же ж вигадала! Саме тоді вона просто відвернулася від чоловіка. Він же намагався попередити її. Він прямо сказав, що йому потрібна не лише дружина-мама. А вона його не захотіла почути.

Після тієї розмови Сергій замкнувся. Приходив увечері додому, з’їдав вечерю, вислуховував розповіді про те, що з’їла дочка і як сходила до туалету. Грав із малюком. А потім лягав і відвертався. А вона раділа, що може швиденько лягти спати. Адже Василина спала неспокійно, їй доводилося вставати по 3-4 рази і їй було зовсім не до любовних втіх.

От, д*репа! Ну як вона могла так нехтувати чоловіком? І сама теж сумувала за ним. Але в її поданні все це буде потім, коли дочка підросте. Коли вона спатиме в дитячій. Ось тоді вона зможе одягнути гарний пеньюар, влаштувати романтичний вечір… Ось тільки, зовсім забула, що її чоловікові набагато цінніша не майбутня романтика, а щоденна турбота і можливість відчувати її любов.

Тож у тому, що він піддався на загравання колеги, є велика частка її вини.

-Алло? – задзвонив телефон.

-Алла, я хотів сказати…

-Сергію, я теж хотіла сказати. Вибач мені, га? Приходь швидше, я тебе дуже люблю. І чекаю.

-А я не йшов. Сиджу на нашій лавці, де вишню їли. Пробач мене будь ласка. Я любив і люблю лише тебе. Я не зможу без тебе жити.

Алла натиснула “відбій”. Зараз прийде її чоловік. Вони сядуть і поговорять.

Відчинилися двері.

-Алла?

-Сергію…

А ну його ті розмови…

-Сергію? Пам’ятаєш, ти мене кликав у відпустку? В Єгипет? Як гадаєш, там є гойдалка?..

КІНЕЦЬ.