Я вирішила записати свою квартиру на невістку, і тепер через це вся рідня зі мною не хоче спілкуватися. Всі вважають, що я зробила велику помилку.

Мені 65 років, я життя прожила, і знаю, що завжди треба по-совісті чинити.

Таке рішення я прийняла тому, що вважаю, що мій син завинив перед цією людиною, тому я замість нього хочу їй повернути борг.

Не знаю, чому ніхто мене не підтримує і не розуміє цього.

18 років тому мій син Іван одружився з Наталкою. Відразу скажу, що дівчина мені дуже сподобалася, і я дала своє благословення на їхній шлюб.

До нас молодята не могли прийти жити, я б з радістю, але ми з чоловіком жили в однокімнатній квартирі.

У сватів двокімнатна квартира, але там ще було двоє молодших дітей, тому йти до них теж був не варіант.

В результаті молодята зняли квартиру, а ми з сватами допомагали її оплачувати.

Доньки у мене ніколи не було, то ж невістку я полюбила як рідну. Наталя і справді виявилася дуже хорошою і душевною людиною.

До мене невістка теж ставилася дуже добре – щодня мені телефонувала, питала, як у мене справи, часто приходила з тортиком на чай.

Мені всі сусіди тут заздрили – такі гарні стосунки у мене були з невісткою!

Але мій син умудрився все зіпсувати – він собі іншу знайшов, і пішов з сім’ї, від такої доброї дружини.

Я була дуже засмучена вчинком сина, не підтримала його зовсім, та я навіть не уявляла, що мій син на таке здатен.

Через кілька днів Іван сам прийшов до мене, і розповів, що у нього є Ірина, яка чекає від нього дитину.

Син дуже радів, що у нього нарешті буде спадкоємець, бо з Наталею вони прожили 10 років, але дітей у них не було.

Я його розумію, в якійсь мірі, але в цій ситуації я стала на сторону невістки, і відразу повідомила синові, що іншу невістку, крім Наталки, ніколи не прийму.

Потім я навела справки про цю Ірину – вона старша за мого сина на 5 років, розлучена, має дитину від першого шлюбу, житлом забезпечена.

Іван розлучився з Наталкою і відразу розписався з Іриною, а невдовзі у них народився син.

Я, як і обіцяла, другу невістку не прийняла, я її навіть не бачила.

Внука син кілька разів до мене привозив, але я не прив’язуюсь до цієї дитини.

У мого сина все добре, вони з Іриною і квартиру мають, і машину, так що Іван забезпечений, йому моєї однокімнатної квартири і не треба.

А Наталі пригодиться, вона ж зовсім сама залишилася.

Зараз їй 38 років, я не раз їй казала, щоб вона своє життя теж влаштовувала, а вона відповідає, що не може, бо ще досі любить свого законного чоловіка – мого Івана.

Так і живе сама, ходить на роботу, і повертається в пусту знімну квартиру, а нещодавно кота собі завела.

На вихідних до мене приходить, ми з нею любимо про життя поговорити.

Ось я і вирішила, записати квартиру на невістку, чоловіка мого не стало рік тому, а вона точно мене догляне, не залишить напризволяще.

Родичі мене картають, кажуть, що це дуже неправильно по відношенню до сина, але я так не думаю.

Іван дуже завинив перед Наталкою, по суті – він їй життя перепаскудив, так що мій обов’язок – хоч трохи їй допомогти.

Не розумію тільки, чому всі родичі мене засуджують? Якщо чесно, то десь в глибині душі я ще сподіваюся, що Іван таки повернеться до Наталки. Може, квартира в цьому допоможе?

Джерело