З дитинства я росла дуже цілеспрямованою, завжди ставила собі за мету і прикладала максимум зусиль, щоб їх досягти. Відмінно закінчила школу, університет із червоним дипломом. Потім знайшла престижну та високооплачувану роботу.

Наступна велика мета, до якої я йшла – накопичити гроші та купити квартиру. Нехай невелику, нехай у лізинг чи кредит, але обов’язково свою. Говорять, мрію треба візуалізувати. Так ось, я вже продумала не тільки район та планування, навіть меблі та штори в магазині приглянула. Залишилося тільки заробити потрібну суму та вуалю, мрія здійсниться.

Працювала я дуже багато, постійно їздила у відрядження по всій країні. Яке тут особисте життя. Просто часу на неї не було, та й особливого бажання. Але років зо два тому в черговому відрядженні зайшла в ресторан перекусити і познайомилася з приголомшливим хлопцем.

Високий, синьоокий, з гарною усмішкою та шикарним оксамитовим голосом. Просто жіноча мрія, а не живий чоловік. Звісно, ​​я зникла. Закохалася майже одразу, і здавалося, що назавжди. Щоправда, зустрічалися ми дуже рідко.

Він працював вахтами, а коли повертався до свого міста, багато часу проводив із літніми батьками. Розповідав, що в нього тяжко хворий батько, лежачий. А мама доглядає його, хоч у неї хворі ноги, і вона важко ходить. Тому намагається більше часу проводити з ними і допомагати.

Я щиро захоплювалася його шляхетністю та співчувала йому. До того ж Ігор розповідав про сім’ю свого шкільного друга. Мені хотілося дізнатися про найближчу для мене людину якнайбільше, тому я із задоволенням слухала історії про сім’ю друзів і про їхню маленьку доньку Наталку.

Вона смішно і мило розмовляла, і багато її фраз я запам’ятала. Наприклад, “Таля бить кетки”. Тобто “Наталя любить цукерки”. Я ласун, і часто Єгор жартував, повторюючи цю фразу, коли приїжджав до мене.

Мені дуже хотілося познайомитися з людьми, близькими до Ігора, але він не запрошував мене до себе. Казав, що в нього вдома важкий запах від лежачого хворого, та й взагалі – усьому свій час. Я не наполягала, хоча з моєю родиною та друзями коханого познайомила майже одразу. Я просто раділа тим двом-трьом дням величезного щастя та кохання, які накривали з головою, коли Єгор приїжджав до мене.

Про створення сім’ї ми теж говорили, звісно. Планували, як відсвяткуємо весілля, як житимемо разом довго і щасливо, народимо дітей і помремо в один день, як у казці. Просто потрібно почекати небагато, і все буде чудово. А поки що я чекала на рідкісні зустрічі та дзвінки і сподівалася на краще.

До столиці я потрапила зовсім випадково. Взагалі мені дуже подобається це місто, ще в дитинстві закохалася в нього і дуже хотіла повернутися знову. Подруга купила собі тур на чотири дні, але захворіла, потрапила до лікарні та запропонувала мені поїхати замість неї.

Звісно, ​​я погодилася. До того ж, втомилася моторошно, саме час провести час цікаво та відпочити. Місто дивовижне, мені дуже подобається.

У готелі познайомилася і потоваришувала з милою дівчиною Оленою, яка, до речі, мешкає в тому самому місті, що й Ігор. Коли ми поверталися з екскурсії , вона почала розповідати мені про свою маленьку доньку, яку залишила з батьками і дуже сумувала за нею. Багато слів і фразочки малюка мені здалися знайомими. А коли Олена вимовила фразу: “Таля бить кетки”, я зрозуміла, що випадково познайомилася з тією дружиною друга, про яку розповідав Ігор.

Звичайно ж, я сказала Олені, що заочно її знаю, бо мій коханий дружить із її чоловіком. Олена раптом несподівано сказала, що її чоловік не має друга з ім’ям Ігор, і попросила показати його фото.

Звичайно, у мене на телефоні було багато фотографій з коханим, але коли я показала їх Олені, вона раптом похмуріла. Виявилось, що на фото її чоловік, якого, до речі, звуть Михайло.

Він із дитбудинку, значить, жаліслива історія про батьків теж неправда. Так, працює в столиці вахтами, але це єдина правда, яку він розповів про себе.

Олена зателефонувала чоловікові з відеозв’язку, і останні ілюзії розсіялися. З екрану смартфона на нас дивився Ігор-Михайло і казав, що вперше мене бачить…

З столиці я поїхала того ж вечора. Ігор подзвонив, сказав, що мене дуже любить, а дружину боїться покинути через дочку. Втім, всі це марення і казки слухати мені було нецікаво, і я кинула слухавку на півслові. Гидко, ніби валялася в бруді. І соромно за свою довірливість.

КІНЕЦЬ.