Аліса приїхала у рідне село до своєї сестри на день народження. Після того як не стало її батьків вона стала рідко їздити в рідний дім, де давно була хазяйкою її старша сестра Ольга.

– Тебе й не заманиш сюди, – дорікала Оля Алісі. – Ну гаразд, коли ви з чоловіком їздили по заробітках, далеко були. А тепер осіли в місті, можна й частіше до мене в гості приїжджати.

– Добре, ось тільки вийду на пенсію, тоді буду вільною. Сергійко мій не буде часто їздити, аж надто він звик до своїх приятелів по шахах. Та ще й викладає він у технікумі, – відповіла Аліса.

– А ти сама приїжджай. Діти виросли, онуки – навчаються, а ти до мене приїжджай хоч на все літо, – не заспокоювалася сестра, – посидимо, згадаємо молодість.

– Так, добре у нас було, народу багато, весело, на танці в клуб ходили, – посміхнулася Аліса.

– Ага, і перше кохання, і в мене, і в тебе… – підтакнула Ольга.

– Так, ось тільки твоє закінчилася весіллям, а в мене нічим, – відповіла Аліса.

– Але згадати все одно приємно.

– Ну, тоді всі казали, що ви з Андрійком не пара, і так і було. Він трієчник, шибайголова, але навіщось же ж ходив за тобою? – міркувала Ольга. – Бо ж відразу було зрозуміло, що така дівчина не для нього.

– Різні пари складаються у житті. Ідеальних немає, – задумливо сказала Аліса.

– Він не був моєю любов’ю, я тоді й думати про це не могла, знала, що треба вчитися. І доки не закінчу школу, не можна нічого такого… Але мені було так приємно бачити гілки бузку на своєму підвіконні вранці. Знала, що від нього. Мої перші букети.

– Романтика… – засміялася Ольга.

– Ось мій мені багато квітів не дарував. Так, тільки на свято восьмого березня та на день народження. До чого тут букети? Не в них річ!

– А в чому? – запитала Аліса.

– В любові! У почутті! Якщо воно є, то й букети не потрібні. По очах і так все видно, – почала сперечатися Ольга.

– Ну, мабуть, Андрій був романтик. Він нічого не говорив, навіть побачень не просив. Напевно, просто не встиг, бо одразу всі стали хором твердити, що він не туди втрапив, і я чи не найкраща учениця школи, і не варто йому навіть дивитись у мій бік, – відповіла Аліса.

– А ти невдоволена, що у вас нічого не вийшло? Хіба ти не любиш свого чоловіка? – насторожилася Ольга.

– Та що ти. Все у нас добре. Але просто згадалося зараз… Ось я тепер дивлюся на ті події молодості іншими очима. Начебто як на дітей. Добре я. Зовсім дівчисько, сором’язлива і замкнута. А мені тоді здавалося, що Андрій любить мене по-справжньому. Ось ти сказала, що все видно по очах. По очах його я й бачила, що кохає.

– Ну і що? Хто не закохувався у школі? – незрозуміло подивилася сестра.

– Ось мені завжди здавалося, що образила я його. І людські плітки образили. Ні за що. За те, що він просто полюбив. Тепер думаю, що важко йому було, коли я поїхала в місто і не повернулася більше, – Аліса подивилася на Ольгу.

– Ну напевно. Так… Він довго не одружувався. А потім розписався з Тетяною із сусіднього села. Ось у них які три красуні доньки. І сам він мужик хазяйський. Роботящий, не гульбанить, – кивнула Ольга.

– Значить, не такий уже й поганий виявився чоловік і людина, – зітхнула Аліса.

– Я рада, що в нього склалося життя, і напевно він тепер згадує те перше кохання як весняну забаву і жарт.

– Звичайно, не хвилюйся, мужики завжди заспокояться, знайдуть заміну, – з виглядом знавця сказала Ольга.

День хилився до заходу сонця. Сестри встали з лавки в саду і пішли до хати.

– Давно не зустрічалися з однокласниками? – запитала Аліса.

– Та нема з ким зустрічатися… Майже всі поїхали по різних містах. От тільки й лишилось у селі нас четверо, серед яких і згаданий Андрій твій…

– Який він мій?! Тебе не зрозумієш, – усміхнулася Аліса. – У нього давно дівки дорослі, кохана дружина.

– Так, бачила їх сьогодні у магазині. Вона брала продукти, він сумку ніс. Бачив, що я торт купую, ну, я й сказала, що сестра їде у гості, – засміялася Ольга.

Сестри випили чаю і пішли спати. Чоловік Ольги був на заробітках. У будинку чути було тільки цокання будильника і тихий гуркіт працюючого холодильника. Аліса відчинила віконце і в спальню відразу зайшов солодкий аромат квітучого саду, нарцисів і десь поруч квітучого бузку.

Аліса не відразу заснула, вона слухала клацання солов’я, що долинало з ближніх кущів, і ті дні юності, про які вони сьогодні з сестрою згадували виразно і яскраво спливали кольоровими картинками перед очима.

Вранці сонячні промені танцювали на подушці, а від легкого вітерця тюль трохи ворушилася, через що рідна хата здавалася живою та лагідною.

Аліса дивилася на вікно. А коли сіла на ліжку, то побачила те, від чого мало не ахнула.

На підвіконні дещо було… Там лежав букет. Вона відсунула тюль. Це були гілки бузку… Серце стрепенулося, руки лягли на прохолодне листя. Аліса піднесла бузок до обличчя і з насолодою вдихнула аромат.

Точно, як багато років тому. Але хто? Невже він знову? Чи сестра вирішила пожартувати? Аліса вийшла на кухню, взяла банку і наповнивши її водою, понесла у спальню. Там вона поставил бузок у воду і зачинила віконце. Але тюль відсунула, щоб милуватися квітами на підвіконні.

Снідали вони з сестрою майже мовчки. Схоже, що Ольга нічого не знала про бузок. І Аліса нічого їй не сказала: не хотілося жартів, чи дати привід пліткам.

Вона тільки сказала:

– Я поїду додому. Згадала, що Сергій просив не затримуватися цього разу, в гості ми запрошені…

Автобус підʼїхав до зупинки, і Аліса, махнувши рукою сестрі, сіла біля вікна. Вона дивилася на рідне село, що так змінилося за останні роки. У деяких будинків зовсім прогнили лавки і паркани – значить, господарів немає в живих, і хати пустують…

А в заселених будинках все гаразд і справно. Ось крайній будинок у селі – це саме будинок Андрія. Високий, на чотири вікна, і в саду цвіте багатий бузок, зовсім як той, що сьогодні вранці порадував і здивував Алісу.

Вона до кінця не була певна, що ці квіти від нього. Але тепер їй це було байдуже.

Вона їхала додому, а на душі залишився солодкий післясмак бузкового аромату.

Просто її мала Батьківщина приголубила свою дівчинку-відмінницю, яка повернулася додому…