Батьки чоловіка дуже дивні люди. Вони розлучені, живуть обоє закордоном в різних країнах. Раз на рік стабільно по черзі приїздять до нас. Грошей привозять реально мало, а уваги вимагають вагон до себе!

Мати мого Дениса живе і працює в Іспанії, а батько живе в Бельгії, вони між собою практично не спілкуються, востаннє спілкувалися на нашому весіллі чотири роки тому.

Щоразу коли хтось із батьків повинен приїхати до нас у гості виникають між мною та чоловіком суперечки, бо їм потрібно приділити увагу, доглядати за ними і це все лягає на мої плечі, бо він весь час не роботі.

Звичайно, мені це не подобатися і я почуваюся не комфортно. Ну що мені з їхніх приїздів? Квартира? Машина? Ми все собі самі купили.

Дивує, що Денис мій прямо стелиться перед ними, спеціально кілька днів вихідних бере, а коли я прошу – то у нього ніколи не виходить.

Сверок, коли приїжджає, постійно втомлює своєю не зрозумілою балаканиною, і постійно його треба десь катати, куди відвезти, бо він громадським транспортом дістатися не може.

Свекруха теж коли приїжджає треба танцювати біля неї: то їсти приготуй, на прогулянці компанію їй склади, чистеньку постіль дай, кави звари – і так безкінечно.

Мені це не складно і навіть приємно, але чоловік постійно дорікає мені в тому, що я не люблю його батьків, хоча коли вони приїжджають – я роблю все можливе, щоб догодити.

Але я їх справді не люблю. І не знаю, як впоратися зі своїми емоціями, коли вкотре дізнаюся, що хтось має приїхати. Як мені цього не хочеться – ви навіть не уявляєте! Що робити? Відчуваю, що не хочу щоб вони приїжджали і жили у нас цей період.

Як прийняти і змиритися з тим фактом, що вони щороку, щороку приїжджають?! Максимум що привезуть – сувеніри якісь!

А через два тижні якраз мама чоловіка буде на порозі, і мені знову через силу треба з нею спілкуватися, догоджати, посміхатися, гуляти, готувати, каву варити і якийсь новий непотрібний сувенір на по поличку. От за що мені це все?

Джерело