Я одружився у 29 років, не можу сказати, що відчував до майбутньої дружини якесь особливе кохання, але ніби вік підтискав. З’явилася дитина, хлопчик.

Спочатку жили з батьками. За цей час стосунки із дружиною зіпсувалися.

Близькості немає, практично не розмовляємо.

Але ось зібралися поїхати відпочити, я думав, це нас зблизить, дасть нам сплеск емоцій, але натомість усередині з’явилася жахлива порожнеча, яка не дає нормально жити.

Раніше були моменти, коли хотілося розлучитися, але ставало страшно й самотньо, а зараз таке почуття, що готовий все кинути і втекти на край світу, аби залишитися одному.

Не подаю на розлучення через страх за дитину, а ще не хочу засмучувати батьків, вони сильно прив’язані до мене та мого сина. Якось сказали: «Нас поховаєш і потім розлучайся».

Я єдина дитина у сім’ї та відчуваю, що собі не належу.

Говорити з дружиною боюся, та й що сказати!

Хотів другу дитину, але дружина довго чинила опір.

Зараз вона ніби дозріла, а я ніби перехотів.

Духу не вистачає піти.

Допоможіть будь ласка.

Розумію, що це моє життя, а не життя моїх батьків.

Але не можу їх засмутити.

Але й жити з жінкою, яку не кохаю, дуже тяжко.

КІНЕЦЬ.