Я із простої середньостатистичної родини. Маю дві вищі освіти — технічну та економічну.

Знаю досконало іноземну мову, живу в Європі, працюю комерційним перекладачем. Також є сім’я — чоловік та троє дітей.

З чоловіком ми знайомі понад 20 років, половину з яких одружені. Є почуття і все гаразд.

Звичайно, як у будь-якій родині бувають різні ситуації, але все можна обговорити та вирішити. Живемо у своєму будинку, купленому в кредит.

Мої батьки живуть в Україні, бачимося рідко. Я з 17 років із ними не живу — спочатку 8 років університетів, а потім заміж і за кордон.

Загалом домагалася всього завжди сама — від вступу на бюджет до влаштування в чужій країні. Завжди намагалася працювати та допомогти батькам – подарунки, посилки.

Я їх дуже поважаю і люблю. Завжди думала, що з їхнього боку таке саме ставлення.

Але в мене є сестра на кілька років молодша. Вона не така «пробивна» як я.

Навчалася на платному відділенні. Живе у тій же країні, що й батьки, лише у великому місті на відстані 200 км від них. Вона також заміжня і має дитину.

У її чоловіка є мама і за потреби вони можуть їй дитину залишити. Також щоліта сестра привозить свою дитину до наших батьків на місяць та більше.

Сама із чоловіком їде відпочивати. Сестра не працює, каже, що немає відповідної роботи, що дитина буде без нагляду без неї, що на просту роботу вона не піде. Забезпечує їх усіх чоловік сестри.

Живуть вони у його квартирі. Квартира невелика.

Міняти її він не хоче, вона подарована йому до шлюбу. Говорить, що хоче купити свою.

Так вони мешкають уже 10 років. Незабаром купувати квартиру побільше не збирається – немає можливості. Сестра скаржиться і хоче квартиру більше.

Великих почуттів у сім’ї немає і не було. Живуть просто через дитину.

Обидва це розуміють. Але не розлучаються.

Нещодавно з’ясувалося, що наша мама співчуває моїй сестрі і навіть дозволила собі висловитися за мого чоловіка з приводу мого характеру. Суть у тому, що я різка та владна, звикла все контролювати.

На думку моєї мами — це недолік і моєму чоловікові краще було б мати за дружину мою сестру. Загалом я не чекала такого від мами.

Я, маючи трьох дітей, працюючи та утримуючи в порядку великий будинок, виявилася недостатньо гарною для власного чоловіка. Але в мене виникає в такому разі закономірне на мій погляд питання: «хіба могла б я не маючи такого сильного характеру і сили волі досягти всього того, що маю?

Якщо мій чоловік мене любить і з кожним роком все більше, хіба це не показник?». Нам тут допомоги чекати нема звідки.

Батьки були у нас у гостях лише раз за багато років. Дітьми всіма займаюся я сама майже завжди, чоловік працює більше за мене.

Діти добре харчуються та одягнені, всім забезпечені, не розпещені, нас як батьків дуже люблять. Освіта лише на рівні. Виховання також.

Ми робимо все, що можемо. Літній зимовий відпочинок на курортах.

Якщо згадати, як ми зростали — не йде жодне порівняння. Після її слів чоловік мій сам у шоці.

Він не чекав від тещі такого в мій бік. Мій тато також чув це, і йому це не сподобалося однозначно.

Ось скажіть, чим я не догодила мамі. Чим я гірша за свою сестру?

Я не скаржуся, і не претендую на особливе ставлення. Але як дочці мені неприємно.

КІНЕЦЬ.