Ігор та Валентина одружилися вже у досить зрілому віці. Їм було по 32. Спершу було навчання, потім кар’єра. Кожен хотів бути незалежним від жодних обставин. Про дітей вони не думали. Ігор думав, що в сім’ї, звичайно ж, мають бути діти. І навіть не один, а як мінімум двоє. Та й родичі з обох боків на весіллі натякали. Вік підходящий, час вже. Валя від цих слів лише посміхалася.

Молодята вирішили взяти квартиру в іпотеку та підбирали варіанти.

Їхнє сімейне життя впало через півроку після весілля, коли Валя зробила процедуру… Дізнався Ігор про це випадково. Дружина перед походом до спеціаліста поспішала і не закрила листування у соцмережі з подругою. Стало зрозуміло. Ігор хотів зупинити її, але телефон не відповідав. У клініку він не встиг, справа була зроблена.

– Чому ти навіть не сказала?

– Нам ще іпотеку платити. Навіщо зараз дитина?

– Чому ти вирішила все одна?

– Я ж тобі говорю – іпотека. Спочатку житло, потім дитина.

– Все можна робити паралельно.

– Забереш мене за дві години?

– Ні.

– Чому?

Чоловік повернувся на орендовану квартиру і став збирати свої речі. Дружина залишилася у палаті. Він мав зовсім небагато часу. Він почував себе погано…, ніби поховав неіснуючу ще дитину.

Де жити він ще не вирішив. Закинув речі в машину та поїхав. Прийшов в себе він, якщо це можна так сказати, тільки перед старим будинком, який дістався йому від діда. Будинок він планував продати, гроші вкласти у спільну із дружиною квартиру. Не встиг, але це добре.

– Ігоре, а ти що тут робиш?

– Привіт сусіде.

– Подивитися приїхав? Тут така справа… ти не сварися. Будинок у тебе давно порожній стоїть.

– Що сталося?

– Я ж думав ти не повернешся. Квартирантка там у тебе. Іти їй нема куди з дитиною. Ти її вже не виганяй, ми тут всі їй допомагаємо. У неї біда сталася з будинком через сусідів. А батька у дитини немає. Натерпілася вона. Поки з малим їздила до міста, все сталося.

– І давно вона тут?

– Півроку приблизно.

– Гаразд, розберемося. А магазин у вас працює?

– Працює, як же без магазину. Година до закриття, ти поспішай, Галя не любить пізніх покупців, о сьомій закриє і ні хвилиною пізніше.

Ігор під’їхав до магазину, купив найнеобхідніше. Завтра розбереться. Треба розбиратися з усім: із розлученням, із життям. Повернувся до свого будинку, загнав машину в гараж і довго не наважувався зайти. На ґанок вийшла молода жінка, більше схожа на дівчинку.

– Чому ви не заходите? Це ваш будинок. Дядько Павло мені вже сказав. Ви вибачте, так вийшло. Я як знайду житло, то поїду.

– Ні, не треба нічого шукати. Живіть.

– Ходімо, у мене Сергій вдома один. Я суп зварила. Мене Віра звуть.

– А я Ігор.

– Ходімо, Ігоре. Це ваш будинок. А ви у відпустку? Чи продати хочете?

– Точно. Відпустка. Мені треба зателефонувати. Один дзвінок, і я зайду.

Ігор зателефонував та домовився про відпустку. Він міг працювати і віддалено, але невідомо який тут інтернет. Хоча місто близько, і зв’язок є.

У будинку виявилося чисто і затишно, хоча все було як за діда.

– Тут усе так і було. Я нічого не змінювала та не викидала. Сідайте, суп готовий.

– Дякую дуже смачно. Я зовсім забув, у мене в машині продукти. Зараз принесу. Я поживу тут?

– Будинок ваш. Це мені треба питати. Ви у відпустку?

– Майже.

Тут Ігор подивився на свою обручку, зняв її і викинув далеко в кущі. Віра розпитувати не стала, одразу стало зрозуміло, що має проблеми з дружиною. Захоче розповісти, зробить це сам.

– Ми у маленькій кімнаті. Можна? Все інше ваше.

– Я на другий поверх. Там моя кімната.

– Там не прибрано, ми туди не ходили. Давайте я приведу все до ладу.

– Я можу сам.

– Поки ви збираєтесь, все буде готове. Я швидко. Сергій дивиться мультики, він спокійний.

Не минуло й півгодини, як Віра впоралася з усім.

– Все готово. Білизна чиста.

– Дякую, Віра. Ви гарна господиня. І мати гарна. Я принесу речі з машини, відпочину, подумаю, страшенно втомився. Ви маєте інтернет?

– Так.

Дружина дзвонила Ігореві багато разів, але розмовляти з нею він не хотів. В інтернеті від неї було багато повідомлень. Винен був він: не зустрів, немає вдома, не підтримав, і все таке. Відповідати нічого не хотілося.

“Я подам на розлучення.” – все, що він їй написав.

Знову дзвонив телефон, знову писалися повідомлення, та Ігор уже все відключив. Розмовляти з нею не було бажання. Було величезне розчарування.

Вночі йому снився дід. Веселий, він говорив щось добре, і навіть танцював. Раніше, на святах, він любив танцювати та співати.

Вранці, увімкнувши звук телефону, Ігор побачив багато пропущених. Дзвонила дружина, її мати, мати Ігоря. Значить, уже всім встигла розповісти. Передзвонив він лише своїй мамі.

– Ігоре, що відбувається. Валя плаче, куди ти пішов? Що це за жарти з розлученням?

– Жартів немає. Ми розлучаємося.

– Як? Ви ж лише півроку, як побралися.

– А вона не сказала причини?

– Причину? Яка може бути причина? У тебе інша? У неї?

– Ні. Вона зробила процедуру. Я навіть не знав, вона нічого не сказала.

– Процедуру? Як же це? Це ж …

– Все скінчено.

– Будуть у вас ще діти. Навіщо так одразу квапитися.

– Я все вирішив. І подзвони своїй свасі, мені розмовляти з тещею бажання немає.

Ігор тихо спустився, переживаючи розбудити Віру з дитиною.

– Ви вже прокинулися? Млинці на столі, в холодильнику суп. Я на роботу, Сергій у садок.

– Ви працюєте?

– Звичайно. Адже жити на щось треба. Люди допомагають, але треба самій підніматися. Не люблю ні від кого залежати. Щоправда житла немає.

– Житло є, живіть. Я теж залишуся, не повертатимуся до міста. Будемо сусідами. Не заважатиму.

– Будинок ваш. Ми не заважатимемо?

– Ні. З вами добре. Було б гірше, якби я був один. Вчора я все втратив, дружину, дитину, довіру і віру. А ось побачив тебе з Сергієм і заспокоївся. Ти одна з ним, а моя не захотіла народжувати, процедуру зробила, мені не сказала. Адже я про дітей не думав, а як дізнався про процедуру, то все перевернулося. Не встиг зупинити.

– Може помиритись?

– Ні. Ніколи. Дякую, що вислухали.

– Вибачте, мені час на роботу.

– Я буду вас чекати.

Ігор вирішив зайняти себе ремонтом. Упорядкував гараж, змінив старі дошки, зробив нову лавку, поправив паркан. У діда завжди були в запасі дошки, все стало в нагоді. Надвечір на плиті готувалися макарони.

– Як пахне.

– Я ж вдома, ось вирішив приготувати. І я там погосподарював з картоплею. Вона вже велика, підгорнув все.

– А я у вихідний хотіла. Дякую, але я б і сама.

Так минуло літо, настала осінь. Чотирирічний Сергій дуже прив’язався до Ігоря. Іноді вони всі разом ходили до лісу за грибами. Назад хлопчик їхав на плечах дядька Ігоря.

Чоловік працював на віддаленні, тільки іноді їздив до офісу.

Розлучення оформили, хоча Валентина і влаштувала величезну сварку у суді. 

Минула зима, знову настало літо. Цілий рік Ігор прожив у будинку діда. З Вірою було спокійно, весело, тепло. Він нарешті зважився зробити їй пропозицію.

***

Найбільше тішився Сергійко. Йому дозволили їхати машиною разом із нареченим і нареченою. А ще його вбрали в костюм, як у нареченого. І краватка метелик, була така сама, як у тата Ігоря.

Чоловік одразу після весілля усиновив його. Вони планують ще дітей, як мінімум, це повинні бути хлопчик і дівчинка.

КІНЕЦЬ.