Скільки пам’ятає себе Віра, вона завжди відрізнялася своїм норовливим характером, ось прямо з дитинства. І вона пишалася цим, бо не всі можуть вказати відкрито на недоліки іншого, або влаштувати сварку при всіх, або відчитати когось у будь-якому місці, а їй не важливо, хто і що про неї подумає.

У школі її недолюблювали вчителі та однокласники за її важкий характер. Часто викликали батьків до школи, але вони розводили руками та твердо обіцяли вплинути на дочку. Віра, ставши дорослою сама замислювалася:

– Так, мій характер не подарунок. У кого у мене такий різкий характер? Не знаю, в кого я така вродилася? Мама – тиха, поганогно слова не скаже. Батько також завжди спокійний, ніколи я не чула, щоб він на когось підвищив голос. А я прямо, як не з цієї сім’ї.

Віра знає і розуміє, її ці замашки заважають їй у житті, не може вийти заміж, тому що немає таких чоловіків, які винесли б цю напористу і залізобетонну вдачу.

І вона намагається працювати над собою, особливо в останні роки, коли вже переступила сорокарічний рубіж. Набралася життєвого досвіду, і друзів у неї майже немає, крім однієї подруги Ольги, ніхто не хоче терпіти її нестерпний характер.

За своє свідоме життя двічі намагалася створити сім’ю, вперше після закінчення інституту. Її однокурсник Михайло вирішив, що перевиховає Віру, сам він був дуже вихованим і спокійним хлопцем, розумним та начитаним. Вірі з ним було цікаво, а вона йому подобалася з третього курсу. Але в інституті серед студентів про неї теж ходили чутки, як про невживливу дівчину, яка не приймає заперечень. Але закохані дивляться на все у рожевих окулярах, отак і Михайло. За своєю закоханістю майже не помічав поганих замашок Віри.

Прожили вісім місяців, Михайло не витримав постійних вказівок та зауважень молодої дружини… і пішов, без жодних пояснень та розбірок. Вірі й не треба було нічого пояснювати, вона й так знала все про себе, але вдіяти нічого не могла. Розійшлися, а мати їй казала:

– Доню, мені дуже шкода Михайла, він поступливий і вихований чоловік, а ти що робиш? Ти просто затюкала його своїми зауваженнями та причіпками. Запам’ятай, чоловік не любить, коли його щохвилини напружують, і тим більше, якщо він не винен. Ну як до тебе це донести, скільки разів тобі пояснювати? Так і залишишся одна зі своїм непокірним  характером.

Вдруге вона вже офіційно не одружувалася, а жили з Володимиром у нього в квартирі. Це було років через шість після першого невдалого шлюбу. Володимир розлучений, сподобалися вони один одному в кафе на дні народження його друга. Віра того вечора з подругою Ольгою відзначали нове призначення її подруги на посаду. Неподалік від них сиділа велика компанія, що весело й галасливо щось відзначали. Вона кілька разів упіймала на собі зацікавлений погляд чоловіка, який сидів навпроти. А потім він підійшов:

– Доброго вечора, прекрасна незнайомка, я – Володимир, і хочу запросити Вас на танець. А як ваше ім’я?

– Віра, Добрий вечір, а я і не проти, потанцюємо.

З цього вечора вони зустрічалися, швидко вона опинилася в його квартирі і вже за тиждень переїхала з речами.

Ольга звичайно підтримувала її, але попереджала:

– Віро, прошу тебе, пом’якш своє ставлення до Володимира. Будь жіночнішою і тактовнішою, стримуй себе, не вказуй йому на недоліки відкрито і зухвало. Я знаю, як ти можеш образити людину. Він нормальний чоловік, у розлученні, і вже якийсь сімейний досвід має, щось виніс із сімейних стосунків.

– Ой, зрозуміло, Оля. Знаю, що я не цукор, але я щосили намагаюся впоратися зі своїм зухвалим характером. Обіцяю, я старатимуся.

Віра старалася, стримувала себе, але не дуже в неї виходило. Через півроку зібрала свої речі та пішла від Володимира назад до себе у квартиру, яка дісталася їй у спадок від бабусі.

– Все, Оля, більше я не виходитиму заміж і навіть жити під одним дахом. Мені одній комфортнішої, і немає такого чоловіка, який може перевихувати мене. Не можу переробити свій непокірний характер. Доля в мене така – самотність, і крапка.

Зате в плані кар’єри у неї все добре, вона начальник виробничого відділу величезного підприємства, ось тут її характер саме допомагає їй. Директор цінує її і навіть терпить її зауваження та прохання, які вона іноді ставить, але погоджується. Тому що вона має рацію. Вона надійна і знаходиться саме на своєму місці. Тут не кожен чоловік витримає, а вона нічого, справляється. Щоправда, підлеглі її за очі не дуже люблять. Зате завжди одержують хороші премії, стоїть за них горою, цього у неї не відібрати.

Іноді Віра з виробничої необхідності виїжджала у відрядження, директор направляв її з відповідальними завданнями. З якими вона завжди справлялася відмінно, тому що відразу вміла справити враження, вона – жінка активна, мобільна, цілеспрямована та класний фахівець.

Десь з півроку тому до них на підприємство приїхав Ігор. Приїхав з іншої області, з такого ж величезного підприємства. Повернувся до батька, який жив сам після того, як не стало матері сам, почав здавати старий.

А у Ігоря у сімейному житті не залагодилося вже давно, і нарешті вони прийшли з дружиною до взаємного консенсусу – треба розійтися. Дочка вже доросла. Залишив він їм квартиру, дачу і поїхав до батька, починати життя з чистого аркуша.

Призначено Ігоря на посаду заступника головного інженера. У нього багатий досвід, знаючий фахівець, який знається на нюансах, правда жорсткий і вимогливий, але знову ж таки директору подобаються такі фахівці, які мають свій стрижень усередині і відстоюють свої позиції.

Віру новий заступник головного інженера побачив на нараді, коли директор представив його, як нового колегу. Ігор здивувався стальному блиску її очей, вся її постать випромінювала впевненість і активність. А вона теж відчула у цьому новенькому та симпатичному колезі щось споріднене та сильне. З нього так і виплескувала сила і впевненість, надійність і наполегливість.

– Ого, давно я не бачила таких активних чоловіків, цікаво ми спрацюємося з ним? – спіймала себе на думці Віра.

Першого ж тижня Віра з Ігорем зустрілися на виробничій нараді, де вона відстоювала свою позицію. Відстоювала, як завжди жорстко, упевнено. Але раптом Ігор заперечив:

– Стривайте колега, я заперечую. В цьому випадку з розбігу не вийде. Це досить глибокий процес, який вимагає доопрацювання. Так, згоден, Ваша пропозиція цікава, але ще сира, не продумана.

Віра дивилася на Ігоря таким незрозумілим поглядом, анітрохи не зніяковівши і не здивувавшись, він спокійно продовжував і наводив аргументи, з якими Віра згодом погодилася. І навіть здивувалася сама собі:

– Ух ти, як це я не доопрацювала?

Головний інженер з цікавістю спостерігав їхню захоплену розмову, і здивувався, що Віра погодилася, зазвичай вона відстоювала до останнього свої ідеї.

Ігор не мав звички дивитися зверхньо на своїх підлеглих, і поважав фахівців, які відстоювали свої ідеї, хоча десь не мали рації, як у цьому випадку. Віра справила на нього враження знаючого фахівця, він вже розумів її, і відразу ж поважав.

– Так, з таким начальником виробничого відділу ми можемо багато втілити в життя, і наше підприємство вивести на новий рівень. Ну як Віра? Адже вона озвучила мою модель виробництва, про яку я давно говорив до свого директора. Просто довелося виїхати звідти.

Минуло близько місяця Віра із Ігорем розгорнули роботу над проектом нової моделі виробництва. Вони навіть залишалися після роботи, засиджувалися над кресленнями, вивчаючи та плануючи подальшу роботу. Вони самі не помітили, як одного разу Ігор, уважно подивившись у очі Вірі, раптом взяв її за руку і притягнувши до себе, поцілував. А вона не заперечувала. Із цього вечора їхні стосунки перейшли на новий рівень.

Закохалися вони міцно, обидва активні, і вирішували свої цілі надійно, допомагаючи і розуміючи один одного з одного погляду. Ігор сорокавісімрічний, спортивної статури, завжди стильно одягнений і ввічливий. Як не намагалася вивести його з себе Віра, їй не вдалося. І вона послабила свою хватку, раптом усвідомивши, що хоче підкорятися цьому надійному чоловікові, і навіть відстоювати свої позиції вже не хотілося.

Чомусь Ігор в основному мав рацію, настільки продумана, глибоко й далеко дивляча людина. І навіть коли вона починала заводитись і доводити своє, він раптом подивиться на неї своїм багатозначним і проникливим поглядом, вона відразу приходить у стан спокою і злітає з неї якась завіса лідерства і не хочеться їй лізти на рожен.

Віра зрозуміла, що з нею відбуваються якісь зміни. Вперше їй не хочеться сваритися, їй дуже добре і спокійно поряд із Ігорем. Вона покладається на його глибину думок і знань. Він сильний і вольовий і вміє умиротворено діяти на Віру.

І одного разу Ігор напросився в гості до неї, а вона була рада. Більше він від неї не пішов. З цього вечора вони разом на роботу, разом з роботи, разом відвідували його батька, допомагали йому, привозили продукти, і Віра навіть готувала дещо йому за його бажанням. Мати Віри теж була рада, вона бачила зміни у характері дочки, і потихеньку хрестилася, дивлячись на свої ікони:

– Господи, допоможи моїй дочці, я бачу, як Ігор приборкав мою дочку. Вона вже не свариться, не вказує, не розмовляє зухвало, і в ній проявляється жіночність. Нехай у них буде все гаразд.

Минув рік, Ігор запропонував їй заміж, а вона не відмовилася. Вона кожною клітиною відчувала, що це її людина, що вона з ним згодна на все.

Тгор купив квартиру у новобудові велику та світлу, вже майже закінчили ремонт, придбали меблі. Іноді Ігору дзвонила дочка Оля, консультувалася з ним, вона ще незаміжня, хоча їй майже двадцять п’ять. З матір’ю своєю часто вони не збігаються в поглядах на життя, тому Ігор спокійно і розважливо пояснює і доводить до неї, що в житті існують різні проблеми та погляди. Це життя і з віком вона зрозуміє, що до чого.

Віра запрошує Олю до них у гості, але дочка поки що не наважувалася, мабуть не хотіла засмучувати матір. Але Ігор їй сказав одного разу:

– Оля, я твій батько, поговори з мамою, що ти зі мною теж хочеш спілкуватися, бо вона не дозволяє тобі цього. Не переживай, ти доросла, і поясни їй, що маєш свою точку зору і обґрунтуй, і взагалі час тобі заміж. Як ти дивишся на це?

– Тату, я якраз хочу тобі повідомити, що через два тижні в мене весілля, ось потім ми з моїм Марком приїдемо до вас. Мені дуже хочеться познайомитися з твоєю новою дружиною, з якою я знаю та відчуваю, ти щасливий.

А через деякий час Віра знову здивувалася сама собі, вона раптом відчула, що з нею відбуваються незвичайні зміни. Дуже їй останнім часом хочеться спати, хочеться солоних огірків, захотілося зелених яблук, які раніше не любила.

Вона поділилася з матір’ю, а та зраділа:

– Вірочко, ну нарешті я скоро стану бабусею. Як давно я на це чекаю.

– Мамо, може ти помиляєшся? Мені таки вже сорок два, таке може статися у моєму віці?

– Може, ще як може! Іди на огляд, якщо не віриш мені.

З огляду Віра вийшла, ні не вийшла, а вилетіла на крилах. Від радості їй хотілося всіх любити на світі, всіх, ні на кого не злитися, нікому нічого не доводити, а робити добро і доставляти людям радість.

Ігор побачив дружину, що виходить із дверей, чекаючи на неї в машині. Він раптом побачив радісну та зачаровано-красиву жінку, вона ніби перебуває не тут, а десь далеко. Він дивився на неї здивовано і спантеличеним поглядом. А Віра підлетіла до машини, залізла на сидіння і повідомила таємничим голосом:

– Ну дорогий мій чоловік, як ти подивишся на те, що в нашій родині очікується поповнення? І у свої, можна сказати, зрілі роки ми станемо молодими батьками?

– Що ти таке кажеш? Це точно? Ти не жартуєш, Віра? Та я буду найщасливішим, наймолодшим і найкращим татом на світі. А хто в нас буде, хлопчик чи дівчинка? – питав здивований Ігор.

Віра заливисто засміялася:

– Ігоре, я сама не знаю, ще маленький термін, тож наберемося терпіння.

Вона дивилася на чоловіка м’яким і теплим поглядом, а він зазначив, що вагітність дуже позитивно вплинула на дружину. Ігор дивився на неї вдячним і захопленим поглядом, а Віра довірливо поклала йому голову на плече.

– Добре як! Виявляється, ось воно яке щастя!