Про те, що в село приїхав Сашко, Катерина дізналася першого ж вечора, як приїхала допомагати своїм батькам садити картоплю.

Однокласник теж приїхав відвідати рідню на Паску.

З Сашком вони сиділи за однією партою, у старших класах з ними майже трапилося перше кохання. Втім, за їх молодості цим словом називали платонічні почуття. Тоді як було? До весілля – ні-ні.

Сашко був уже й тим щасливий, що одного разу поцілував Катю.

Були у них деякі плани на випускний, та все пішло не туди. Хлопці погульбанили. Сашко був зовсім малодосвідченим в тому – його розвезло швидко і більше за інших. Поки весь клас гуляв до світанку, він солодко спав удома.

Скоро всі роз’їхалися, у селі ніхто не залишився. Щоправда, згодом деякі повернулися у рідні краї – не змогли знайти себе у міському житті.

Катя в обласному центрі закінчила педінститут, одружилася, народила дочку.

До батьків навідувалась регулярно, влітку – обов’язково. Але Сашка більше жодного разу не бачила.

Знала, що він служив, потім вступив на навчання. Один із класу пробився трохи в люди! На канікули додому не приїжджав, та й не було до кого – його батьки розлучилися і роз’їхалися.

Але через 30 років все ж таки потягнуло на батьківщину – в селищі залишилася тітка Ніна, сестра батька. Вона з племінником все життя зв’язок підтримувала, покликала на ювілей.

…Зустрілися Катя із Сашком у центрі, перед клубом. Там якраз ярмарок був на честь свята. Вона впізнала однокласника одразу, хоч той полисів, відпустив бороду і був у темних окулярах.

А ось він, колись палко закоханий, ніяк не міг додати два плюс два. Катерина назвала дівоче прізвище, тільки тоді той подивився здивовано:

– Катя?! Ніколи б не впізнав…

Натомість, коли до них підійшла 23-річна дочка Катерини, він обімлів і все згадав. Боязкі залицяння, перший і останній поцілунок, невдалий випускний. І нізащо не хотів чути, що Дарина взагалі вся пішла в батька:

– Ти дивися, як дочка схожа на маму в молодості! – Сказав Сашко молодому хлопцеві, який виявився його сином. – Прямо одне обличчя!

Микола зовні на батька не був схожий. Високий, стрункий, засмаглий. Він дружелюбно посміхнувся однокласниці батька, і одразу перейшов на Дарину. Запропонував залишити батьків наодинці з їхніми спогадами й пройтися уздовж святкових рядів – пошукати морозиво.

– Ну, розказуй, як ти? – не вгавала з розпитуваннями Катя.

– Крутий? Зазнався, чи зовсім забув дорогу до нас?

– Та ні, чому ж! – засміявся Сашко.

– Я ніби нікуди й не їхав. Інститут в області, я там і залишився.

Про себе Катерина розповіла мінімум: вийшла заміж, народила, швидко розлучилася. У школі працювати не залишилася, пішла в торгівлю. Гроші були потрібні. Одним словом, крутилася як могла. Виявилось, що без чоловіка можна заробити і на квартиру, і на машину, і доньку вивчити на платному.

Сашко, навпаки, охоче й докладно розповідав про себе. Йому в тому місті одразу дуже сподобалося. Одружився з однокурсницею, а вона була зайнялася бізнесом і зрештою осіла за кордоном.

– Звичайна історія – відрядження, роман і новий чоловік. Навіть сина мені залишила – так хотіла найкращого життя…

Катя з цікавістю слухала, потім почала називати прізвища однокласників – хто де, а кому і земля вже пухом. Але Сашко понад половину імен не пам’ятав. Слухав неуважно: все виглядав сина серед людей. Потім ніби побачив, вибачився, сказав, що радий був зустрічі і швидко зник серед тих, хто гуляв…

…До вечора телефон Дарини не дзвенів, а потім дочка зателефонувала й сказала, що пішла з подружками на дискотеку. Катя здивувалася. З місцевими дівчатами донька не спілкувалася. Певне, приїжджа компанія. Микола, син Сашка, найімовірніше, на танці покликав.

З’ясувати, з ким саме донька пішла в клуб, не встигла – через гучну музику дочка її майже не чула.

– Ну, вже велика дівчинка, розбереться, – заспокоїла себе Катя.

Засинаючи, вона згадувала свою молодість…

Як дивовижно влаштоване життя. У них із Сашком цілком могло б бути кохання. Але не склалося: роз’їхалися різними містами, загубилися. І ось – будь ласка, через роки зустрілися їхні діти.

А що, коли Микола й Дарина відчули один до одного симпатію? Може це не випадково?

…На ранок у Дарини нічого не можна було розпитати, оскільки дочка спала. Прийшла пізно, відсипалася до полудня. Обідати теж відмовилася – мовляв, не прокинулася ще, не хочеться.

Загалом, Катерина вся змучилася від цікавості, доки дочекалася моменту, коли можна було розпитати доньку. Питання сипалися як із рогу достатку:

– Ну, і як дискотека? З ким познайомилась? З ким гуляла? Він тебе додому хоча б провів?

– Провів, – кивнула Дарина.

– На побачення запросив?

– Запросив.

– Ну, а ти? – розпитувала мати.

– Він тобі сподобався?

– Сподобався.

– Даринко! – не витримала Катерина.

– Ну, скільки можна з матірʼю так? Розказуй давай. А то за хвіртку більше не відпущу!

– І не треба, – посміхнулася дочка.

– Він сам зараз прийде.

– Невже одразу свататися?! – ахнула мати. – Взагалі-то, якщо розумно спочатку батьки повинні зустрітися, обговорити що і як …

– Та ми вже все обговорили. Я поїду до них.

Катерина оторопіла. Яке до них? Ось так от одразу? Ні, вона чула, звісно, про кохання з першого погляду. Але все ж таки вважала свою дочку досить прагматичною для таких необдуманих вчинків.

Вона не встигла отямитися, як у хвіртку хтось зайшов. Катерина глянула хто там і застигла від побаченого.

То був Сашко. Жінка вийшла його зустрічати, проте Дарина її випередила. Щось прошепотіла гостю і швидким кроком пішла з двору.

– Привіт, – сказав він.

– Як справи?

– Нормально. Проходь у хату…

– Та я на хвилинку, – зам’явся Сашко.

– Якось пізніше поговоримо. Незручно, дівчина чекає. Так що не гнівайся…

І він як хлопчик побіг наздоганяти… Даринку…

А Катерина так і залишилася біля хвіртки з розкритим ротом…

…Потім, звичайно, був галас:

«Він тобі в батьки годиться!»

І все таке.

Але дочка як зачарована стала. Люблю і все…

Поїхала. Заміж вийшла за маминого однокласника. Чоловік на неї надихатися не може…

А Катерина, хоч і переживала спочатку, а після весілля все таки заспокоїлася.

Може й справді, все в цьому світі невипадково?