Дякую мамі з татом. Вони дали мені чудову освіту і виростили впевненою в собі людиною. Розповіли, що таке амбітність. Я серйозно вважаю, що трішечки зарозумілості ні для кого зайвим не буде. Ну скаже хтось, що ти задираєш ніс, подумаєш.

Це краще, ніж бути сірою мишею в забитій маршрутці. У 20 років я переїхала з батьківського дому. Мені купили квартирку в новобудові. Не дуже велику, але й ми не мільйонери. З ремонтом, гарною сантехнікою, а головне – у дуже мальовничому районі. Моя квартира – це моє місце сили.

Якщо мій майбутній чоловік не придбає нам приватний будинок, то я хочу жити у своєму нинішньому районі, але у більшій квартирі, звісно. І непогано б, якщо вона буде в два поверхи. Мені подобається таке планування. Але сучасні чоловіки, на жаль, дрібнішають.

Це не я придумала, всі ви чудово знаєте, про що я говорю. З моїх однолітків вибирати не доводиться. Вони ще не нагулялися і не заробили грошей. На роботі у них немає практики і знань. У стосунках, так самі не знають, чого хочуть. І що таке амбітність, їм невідомо.

А ще в них нова “фішка”: звинувачувати весь жіночий рід у своїх невдачах. Мовляв, ми, жінки, зовсім не хочемо працювати, а тільки вимагаємо грошей, нових подарунків і всього іншого в такому дусі. Хто б розповів цим хлопчикам, чому сучасна жінка нарешті змогла підняти голову.

Раніше в неї не було навіть права голосу. Лише можливість вийти заміж, народжувати дітей і займатися домашніми справами. А потім ще запитують, куди поділися жінки-науковці минулого? Та все там же, кашу варять своєму чоловікові-роботязі, щоб він не так сильно її бив!

А якщо згадати про жіноче здоров’я, фізичну силу і про те, що в деякі дні ми просто місця собі не знаходимо… Подарунки в їхніх очах здавалися б дитячим лепетом. Відповідно, я стала більше звертати уваги на старших чоловіків. Не старих, звісно, але 40-річні красені вміють зачаровувати.

Та й на той час у них дещо за душею є. Я говорю суто про холостяків. Мене цікавить сім’я і майбутнє. Тож у мого чоловіка не повинно бути дружини, боргів, дітей від минулого шлюбу і надії на те, що я коли-небудь стану домогосподаркою. Це моя програма-мінімум.

На жаль, іноді трапляються невдачі. І мені не соромно про це розповісти. Загалом, познайомилися я з чоловіком. Досить представницький, спортивний. Одягнений добре і про роботу не соромиться розповідати. Мене  в ньому все влаштувало. Довго спілкуватися ні про що в соцмережах я не люблю.

Смішних жартів в Інтернеті повно, а банальності й тим паче вульгарності – це не до мене. Він це нібито відчув і запросив мене в одне затишне кафе. Попити чаю з солодощами. Я, взагалі-то, стежу за фігурою, але в таких випадках у нас домовленість: вона не гладшає, а я зобов’язуюся їсти овочі.

Зізнатися, перша частина вечора пройшла дуже навіть нічого. Чи то в них у кафе кухар змінився, чи то це мій супутник так на мене вплинув, але частування мені дуже сподобалися. Та й бесіда була цікавою. Після неї він подивився на годинник і запропонував мені почати збиратися.

Він сам оплатив рахунок і був гранично милий, а мені так не хотілося сидіти вдома, що я запропонувала йому продовжити вечір де-небудь ще. Наприклад, зайти в караоке-бар. Там і кальян є, і їжі можна замовити. І пізнати одне одного краще. З посмішкою на обличчі він швидко погодився.

Мені сподобалося те, що його не треба було просити і скиглити. Так і має бути, коли твій чоловік – лідер і знає, що таке амбітність. Починалася друга половина вечора, і вона мені сподобалася навіть більше, ніж перша. Ми співали пісні, пили смачне й міцне, наїлися досхочу й багато сміялися.

Я тоді ще подумала, що навіть якщо в нас нічого не вийде, то я була рада знайомству з цією людиною. Він, напевно, навіть як друг чудовий. Мої думки змінилися, коли нам принесли рахунок. Мій обранець із задоволеною посмішкою подивився на мене і передав папочку з рахунком мені.

При цьому він відволікся на куплет нової замовленої пісні. Як ви зрозуміли, розраховуватися він навіть і не думав. Обманщик, аферист? Працівник караоке під прикриттям? Ні, просто мій супутник, виявляється, багато подорожує. Він звик, що рахунок оплачує той, хто запросив.

Відповідно, за чай із тістечками платив він, а за все те, що ми наїли, напили й наспівали потім, уже я. Після наростаючої паузи і мого фірмового “розчарованого” погляду в його бік, на який він ніяк не відреагував, я зрозуміла, що втрапила в неприємну ситуацію.

Спасибі батькам за те, що вони поповнюють мені картку на всяк випадок. Довелося розщедритися, але в бруд обличчям я не вдарила. Звичайно ж, це було наше перше й останнє побачення. Більше з такою людиною я ніколи ніяких справ мати не буду.

Наступного разу, готуючись до побачення, просто задумаюся, а чи треба воно мені? Хто оплатить новий манікюр, макіяж і таксі бізнес-класу? Ніхто? То, може, краще посидіти вдома і нарешті подивитися серіал? А чоловік нехай посидить і подумає, чи вартий його букет пом’ятих троянд того, щоб ти звернула на нього свою увагу.

КІНЕЦЬ.