З мамою не спілкувалася понад десять років, взагалі. І її анітрохи це не чіпало, бо є коханий чоловік, кохана донечка, а я їй не була потрібна.

Згадала про мене, коли раптово з’ясувалося, що половина квартири належить мені, дякую бабусі, постаралася хоч якось мені допомогти у житті.

От тільки з бабусею мені й пощастило, шкода, рано пішла з життя. А от батьки у мене виявилися непутящі. Батько взагалі ще на етапі очікування дитини зник, а матері до мене не було справи.

До моїх шести років мене виховувала бабуся, у якої ми жили. Мама займалася своїм життям і вдавала, що жодної дитини в неї немає. Так, зрідка на неї щось находило, вона могла зі мною пів години пограти, а потім знову втекти у своїх справах. Бабуся тільки зітхала.

Потім бабусі не стало, ми з мамою стали жити у її квартирі вдвох. Щоправда, маму це не влаштовувало, вона активно шукала чоловіка. Як з’явилася власна квартира, їй стало простіше шукати.

Незабаром у мене з’явився вітчим, який відразу ж перейняв мамину поведінку – вдавав, що мене не існує. Ні разу не заговорював зі мною, жодних взаємодій, просто я для нього була порожнім місцем та зайвою статтею видатків у сімейному бюджеті.

З його появою моє життя змінилося у гірший бік. Якщо раніше мама хоч якусь увагу приділяла мені, то з появою вітчима мені було сказано не показуватися їм на очі. Мені не святкували днів народжень, нічого не дарували, одягали абияк, але не в нове, а в те, що віддавали мамині знайомі та колеги після своїх дітей.

Я ніколи нічого не просила, бо розуміла марність цих заходів. Одного разу на самому початку я щось попросила мені подарувати на Новий рік. Не пам’ятаю вже, що конкретно, так мені було сказано, що я нічого не заслужила і мушу радіти, що мене годують.

Потім мама завагітніла і народила сестру. Звичайно, до своєї дитини у вітчима було зовсім інше ставлення, там було і кохання, і турбота, мама теж не відставала.

Я думала, що зможу потоваришувати з сестричкою, адже до неї я була налаштована дуже позитивно, але мене до дитини не підпускали взагалі. Мама з вітчимом і малечею ходили втрьох гуляти, по гостях, їздили до родичів вітчима, а мене це все не стосувалося. Мене ніби не існувало.

В одинадцять років мене залишали одну на всі вихідні, у тринадцять – на два місяці, бо вітчим їхав у відрядження в інше місто. Я в цю сім’ю не вписувалася. Мені було заявлено, що навчаюсь я до дев’ятого класу, а потім вступаю до училища, бо ніхто мене на своїй шиї далі не тягтиме, а там стипендію платять.

Після дев’ятого класу я поїхала і більше не поверталася до рідного дому, хоча їхати до нього було лише чотири години поїздом. Але не поверталася.

В училищі у мене склалися чудові стосунки із сусідками, дуже класні дівчата, які помітили, що я ніколи не їжджу додому, нічого з дому не отримую і взагалі якось не спілкуюсь із сім’єю. В душу не лізли, але почали допомагати. Хтось своїм одягом поділиться, хтось почастує домашніми смаколиками, хтось на канікули в гості покличе.

Ми дуже міцно потоваришували, досі спілкуємося, хоча вже багато часу минуло. Я їм дуже вдячна, адже вони мені допомогли не зламатися тоді, коли було найважче.

Після закінчення навчання я навіть не поверталася до рідного міста, сенсу не бачила. Здобула професію, винаймаю квартиру, хочу підвищити свою кваліфікацію. Маю багато планів.

Найменше я очікувала, що мені напише матір. Вона знайшла мене у соцмережах і поставила перед фактом, що мені треба приїхати та підписати документи на продаж квартири.

Я не одразу зрозуміла, що за документи, навіщо мені щось підписувати. Виявилося, що бабуся переоформила квартиру на мене і маму, але я була мала і цього не знала, а мама чи то забула, чи то просто пропустила цей момент.

А тепер настав час продавати квартиру, а у них, виявляється, право власності лише на половину квартири.

Матері я сказала, що згодна продавати квартиру, тільки якщо мені віддадуть половину її вартості, це буде за законом. Тут мама продемонструвала, що в неї навіть мій номер телефону є.

Вона кричала, обурювалася, вимагала. Але я вже доросла і мене це все не переймало. Або я отримую половину грошей, або вони не отримують нічого. Частка у квартирі коштує набагато менше, якщо друга не продається.

Мати пригрозила, що проведуть угоду без мене, але я їй пообіцяла, що їх потім по судах затягаю і визнаю угоду недійсною, вона замовкла.

– Ти така ****, – заявила мені мати та кинула слухавку.

Яку виростили, така і є. Самі зробили так, щоб я не маа жодного бажання йти їм назустріч.

КІНЕЦЬ.