З минулого року я не спілкуюся зі своєю свекрухою Мартою Данилівною і не хочу миритися, хоч чоловік і наполягає. Справа в тому, що наші стосунки з мамою чоловіка зіпсувалися після одного її вчинку – вона нас дуже підставила з житлом рік тому.

Коли ми з Тарасом одружилися, його мама сказала, що віддасть нам свою квартиру, а сама переїде жити до свого нареченого. Тоді ми винаймали квартиру, грошей зайвих не було і ми, звичайно, погодилися на пропозицію Марти Данилівни.

Та коли у нас народився Захар, вона категорично відмовилася прописувати дитинку у себе, чоловік ледве умовив її. Минув рік, протягом якого свекруха то заводила розмову про те, що нам треба до неї переїжджати, то різко говорила, щоб ми навіть не думали про таке.

Потім вона розійшлася з нареченим, і сказала, що переїде до подруги, не треба хвилюватися, ми точно житимемо в її квартирі. Ми почали закуповувати в її квартиру меблі нові, зробили ремонт, і взяли гроші у моїх батьків на новий балкон.

Марта Данилівна казала, що так, ми праві, треба все нове робити, адже нам там жити, і дозволяла все. І ось за 3 місяці до нашого переїзду в її квартиру вона раптом сказала, що ні до нареченого, ні до подруги взагалі не переїде ніколи, і ми з нею жити так само не будемо.

Куди ми підемо після того, як нас виселять господарі, яким ми вже повідомили, що будемо з’їжджати, їй байдуже. Так само всі гроші, які ми витратили на її квартиру, вона віддавати відмовилася, як і нові меблі та інше.

І за балкон теж вона відмовилася повернути кошти, адже ми гроші позичали, а не вона. Батьки мої нам дали безоплатно для нас ці кошти, але ніяк не для неї, нам доводиться віддавати велику суму поступово, досі не віддали ще. Крім того, ми не змогли купити машину, на яку збирали гроші, адже ці збереження нам потрібні були на нове житло.

Після того, як нас висадили господарі орендованої квартири, ми переїхали до моїх батьків, але вп’ятьох там жити нам було незручно. І тоді батьки продали свою нову машину, про мріяли багато років, щоб купити нам квартиру. Довелося ще взяти кредит, щоб усе купити для цієї квартири, адже там не було зовсім нічого.

І ось зараз, через рік свекруха хоче прийти до нас у гості. А я не бажаю її бачити на нашому порозі.

Ми через неї не придбали машину, на яку накопичували, зараз ми віддаємо кредит, і невідомо, назбираємо взагалі колись чи ні всіх тих грошей, які вклали в її квартиру. Батьки, які точно вже не назбирають на таку автівку, яка у них була, купили собі дешевшу, і я почуваюся винною перед ними.

Я чудово розумію, що Марта Данилівна була не зобов’язана віддавати нам свою квартиру, але тоді навіщо було обіцяти всі роки, щоб ми на щось розраховували?

Дозволяла все купувати в її квартиру, витрачати купу сил і грошей на неї, адже знала, що просто використовує нас. Відмовилася віддавати нам все назад у нову квартиру, щоб обставити.

Ну хіба це нормально? Ми навіть у садочок записували дитину, який біля її будинку розташований, тепер довелося скасовувати все і знову ставати в чергу, чекали ще майже рік, адже ми не знали, де точно житимемо, а їздити щоранку з іншого селища туди, та ще й без машини, дуже незручно.

Свекруха прекрасно знала, що ми не мільйонери і рахуємо кожну копійку, і ось так все забрати собі все те, що ми купили, і навіть не повернути ні копійки з коштів – для мене це просто не по-людськи.

А тепер Марта Данилівна хоче спілкуватися з нами, ходити до нас у гості, бачити онука. Але я категорично проти! Так, до цього ми мали нормальні стосунки, не раз ходили до неї, а вона до нас. Ми ж родина як не як.

Але після такого ставлення я навіть її бачити не хочу. Чоловік наполягає на примиренні з його мамою, а мої батьки на моїй стороні, адже вона справді не справедливо вчинила. Що робити?

Джерело