– Ну як відзначили день народження родички?

– Запитала Надію її колега Ірина.

– Дачу вашу не розвалили?

– Дача, на щастя, ціла. А ось як пройшов день народження зовиці, я гадки не маю, – відповіла та.

– Нас туди не запросили.

– А що так? Адже у вас святкувати збиралися.

– Збиралися, та не зібралися, – сказала Надія.

Ігор та Надя давно мріяли купити дачу та влаштувати там все за своїм планом – мінімум грядок, максимум можливостей для відпочинку. І два роки тому їхня мрія майже здійснилася.

Чому майже? Тому що тієї весни вони придбали землю зі стареньким будиночком і почали перетворювати його, прибираючи старі теплиці, сарай, вирівнюючи ділянку, щоб замість картопляних борозен посіяти газон. Працювали все літо та осінь: щось робили самі, але більшість робіт довірили професіоналам – бригаді будівельників та фірмі, яка займалася ландшафтним дизайном.

Декілька останніх штрихів – і до червня наступного року їхня мрія втілилася в реальність.

Вирішено було відсвяткувати на новій дачі день народження Надії. Запросили лише найближчих: батьків та братів-сестер із сім’ями. За столом на новій веранді зібралося дванадцять чоловік дорослих, плюс до того ділянкою бігали п’ятеро дітей віком від п’яти до тринадцяти років.

Все було чудово: гостям сподобався будинок, особливо закрита веранда, на якій можна проводити час із квітня по жовтень, добре обладнану ділянку, квіткові клумби, маленький городик – три грядки із зеленню – та спортивно-ігрова зона для дітей.

Щоправда, на ігровому майданчику сталося невелике непорозуміння: семирічний племінник Ігоря дуже сильно розкачався на великих гойдалках, запереживав, але ніяк не міг зупинитися.

Його мати, почувши вигуки сина, вискочила надвір і зняла хлопця з гойдалки. При цьому вона почала сваритися з тринадцятирічним сином господарів, говорячи його те, що він не стежив за дітьми.

– А мені ніхто не казав, що я за ними дивитися повинен, ми з братом взагалі в альтанці сиділи – грали і не бачили, що вони тут роблять.

Ту ж відповідь жінка отримала і від господарів:

– Якщо ви приїхали з дітьми, то дивіться за ними самі. У нас тут нянь та аніматорів немає.

В іншому поєднаний з новосіллям день народження пройшов чудово, і гості роз’їжджалися задоволені.

Однак після їхнього від’їзду господарям довелося не лише прибирати у будинку, а й відновлювати деякі посадки на ділянці. Зате наступного дня – у неділю – вони змогли відпочити в тиші та спокої.

Потім Надія з Ігорем поїхали до міста – їм у понеділок треба було виходити на роботу, а на дачі залишилися два їхні сини та батьки Наді.

У середині липня Ігореві зателефонувала його молодша сестра – Алла:

– Слухай, братику, ти ж пам’ятаєш, що в мене через тиждень день народження?

– Звичайно пам’ятаю. Подарунок хочеш замовити? Слухаю уважно, – відповів Ігор.

– Про подарунок потім поговоримо. Я хочу його відсвяткувати у вас на дачі. Я порахувала – мені вийшло, що запросити треба вісімнадцять чоловік. Уявляєш, як це виглядатиме у нашій двокімнатній квартирці? – Запитала Алла.

– А чому ви не хочете гостей у кафе запросити? – Запитав Ігор.

– Прикинь, скільки це нам обійдеться!

– Вигукнула Алла.

– Та ми розоримося!

– Добре, я сьогодні пораджуся з Надею і потім тобі подзвоню, – відповів брат.

– Ну, Ігоре, ти взагалі – покаблучник! Невже такої дрібниці сам вирішити не можеш? – посміхнулася сестра.

– Ні, просто дача – це наше спільне майно, тому й рішення ми прийматимемо разом.

Увечері Ігор передав дружині прохання Алли. Звичайно, Наді дуже не хотілося пускати сторонніх у свій будинок і тим більше до своїх клумб. Але все ж таки вона погодилася, до того ж дача зараз стояла порожня: хлопчаки були в таборі, батьки поїхали до санаторію.

– Гаразд, тільки прибирання після свята нехай роблять самі, – сказала вона чоловікові.

***

– Чому не прибрали? В чому причина? – перепитала Ірина у Надії.

– А причина банальна, – засміялася Надія.

І продовжила:

– Святкувати вони збиралися у суботу. Тому в четвер я Ігореві нагадала, щоб він захопив із собою ключі від дачі і ввечері завіз їх Аллі – їй же, мабуть, у п’ятницю вже треба починати готувати. Двадцять осіб гостей – одним днем не обійдешся. І просила передати, що в мене на дачі міксера немає, тож якщо він їй знадобиться, то нехай візьме з дому.

Приїжджає Ігор увечері з роботи, кладе ключі на стіл та сміється. Я питаю, що його так розвеселило. І тут він мені видає: «Алла, домовляючись з нами про те, що відзначатиме свій день народження у нас, мала на увазі, що готувати для її гостей будеш ти, а вони з Віктором, так і бути, допоможуть нам прибрати будинок і помити посуд після свята».

– Нічого собі! – Вигукнула Ірина. – Свій дім для святкування дай, все приготуй, потім прибери-помий. Напевно, Алла ще й на пристойний подарунок розраховувала?

Може, й розраховувала, але нічого не отримає, бо нас вона не запросила. Вчора зателефонувала мені свекруха і між тим сказала, що «свято у Алли пройшло чудово». Потім висловила жаль, що ми на ньому не були присутніми: «Все-таки місця у них у квартирі мало, а якщо ви до себе їх не пустили, вона вирішила вас не запрошувати».

– Нічого собі – не пустили! Між «не пустили» і «відмовилися готувати» таки є різниця, – здивувалася Ірина.

– Та я рада, що ми туди не потрапили, зате з’їздили до хлопчиків у заміський табір, влаштували на березі річки пікнік, накупалися – відпочили на всі сто, – відповіла Надія.

– Справді, правду кажуть: найкращий відпочинок – у добрій компанії, – сказала Ірина.

КІНЕЦЬ.