Годинник показував 00:05, за вікном хуртовина, місяць освітлював всю кімнату. Мені не спалося. Я лежала і розмірковувала.

Мені 32 роки, у розлученні вже п’ять років, але за цей час я так нікого й не зустріла.

Ні, звичайно, були дрібні стосунки, але це не серйозно.

Я не чекаю принца на білому коні, я чекаю того, хто мене просто любитиме і оберігатиме. Я давно не відчувала таких почуттів, коли від одного погляду всередині все перевертається і з’являються метелики в животі.

І якось несподівано для себе, я згадала його. Я познайомилася із Сергієм, коли мені було 16, а йому 20 років.

Не було чогось серйозного, але чимось він зачепив. Доля нас то зводила, то розводила, але зрештою нічого в нас не вийшло.

Востаннє ми зустрілися, коли я вже була заміжня і мала дитину, але шлюб був на межі розпаду. Я була дуже рада цій зустрічі, але ще більше рада тому, що виявилося, він також мене не забув.

І ось все знову закружляло, закрутилося. Я була щаслива!

Я пішла від чоловіка і мріяла про спільне майбутнє із Сергієм. Він запропонував переїхати до нього, але я чомусь засумнівалася.

Він не наполягав і не поспішав із відповіддю. А одного дня все просто знову закінчилося, я навіть не зрозуміла чому.

Він сказав щось про свою гордість і про те, що не збирається ні за ким бігати. І просто зник.

На цей раз було особливо боляче. Страждала я дуже сильно, і щоб якось забути я вирішила поїхати з міста і спробувати зберегти свій шлюб, що тріскався по всіх швах.

Але, на жаль, він був приречений. Я повернулася додому.

Через стільки часу, я зрозуміла, що Сергій єдина людина, кого я по-справжньому любила.

Навіть до чоловіка не було таких сильних почуттів, як до нього. Я все ще зберігала надію, але після повернення додому на мене чекала новина — він одружився.

Спочатку здавалося, що світ звалився. Сказати, що я була в шоці нічого не сказати.

Потім, прийшовши до тями, я зрозуміла, що, мабуть, він і справді не моя доля. І треба продовжувати жити.

І життя потекло як кораблик річкою і навіть заграло новими фарбами. Так, було нелегко, особливо коли доводилося перебувати в одній компанії з його дружиною (ми були знайомі).

Але я впоралася, я забула його. З цими спогадами я заснула.

Вранці вставши, відчула якусь неймовірну легкість. Я підійшла до вікна. За вікном все блищало, дерева були покриті білою ковдрою, крізь гілки проблискували перші промені сонця. Я солодко потяглася і подумала: «У мене все буде добре! Я у це вірю, я це знаю!».

КІНЕЦЬ.