Ми з Олегом одружилися з великого kохання. У період стосунkів він так мило доглядав за мною, що я не сумнівалася, що з такою людиною буду найщасливішою дружиною. Мені здавалося, що нічого не зможе зруйнувати наше kохання.

Ми після весілля почали жити окремо на орендованій квартирі. Мої батьки та мама Олега залишилися жити у селі. Все було чудово.

У нашій сім’ї панувала цілковита гармонія. В нас з’явився син Михайло.

Ми, напевно, так і жили б далі мирно та щасливо, якби не захворіла його мама. Олег після цього вперся, що треба її забрати до нас.

-Ань, вона на лежачу хвору перетворилася, за нею сусідка доглядає, нам потрібно її забрати до себе. Вона ж таки моя рідна мама. Я зовсім не хотіла, щоб Поліна Ігорівна жила з нами.

У мене дитина маленька, я не можу ще дбати про лежачу хво ру!

У мене ні сил, ні нервів, ні бажання. І взагалі, від хворих людей неприємно пахне.

Чому я маю це терпіти?

Тому я одразу сказала; -У тебе старша сестра є, нехай приїжджає та стежить за матір’ю.

Чи не набридло їй гуляти у Франції?

-Ань, вона не зможе, у неї там робота …

-Ми теж не можемо, у нас дитина і багато справ! Олег якийсь час мовчав, а потім видав: -Ну тоді я сам до мами поїду! Такий стан справ мене теж не влаштовує.

Незрозуміло ж скільки свекруха хворітиме. Я не хочу жити без чоловіка. -Якщо підеш, знай, що можеш не повертатися. І він все одно зібрав свої речі та поїхав.

Ну що ж, скатертиною доріжка! Він зробив свій вибір і покинув нас із сином.

КІНЕЦЬ.