Ліда слухала довгі гудки у телефоні. Її чоловік слухавку так і не брав, хоча була вже десята година вечора, і він давно вже мав повернутися додому. Жінка запереживала.

Вона намагалася зрозуміти, що тепер їй робити і куди тікати. Знову і знову вона набирала номер чоловіка, сподіваючись, що він таки відгукнеться і все їй докладно пояснить. Скаже, що його затримав начальник. Або він зайшов до матері, а мобільний поставив на безшумний режим, щоби ту не потурбувати.

Але надіям не судилося збутися…

– Подзвоню-но я свекрусі, якщо Ігоря в неї немає, треба шукати його, – вирішила вона.

Ліда намагалася спілкуватися з матір’ю Ігоря лише з найбільш важливих випадків. З першого знайомства в них стосунки не ладналися. Ліда вважала, що Євгенія Яківна аж надто зарозуміла.

Вона набрала номер мобільного телефону свекрухи.

– Добрий вечір, Євгеніє Яківно. Скажіть, будь ласка, а Ігор у вас? Не можу до нього додзвонитися, – Ліда намагалася приховати своє хвилювання і говорити якнайввічливіше.

Вона аж стрепенулася, коли почула сварливий голос свекрухи:

– Зовсім ти мого сина дістала своїми докорами, ось він і вирішив перепочити трохи від тебе.

Ліда, ледве стримуючись, подякувала Євгенії Яківні за цінне зауваження і поклала слухавку. До того, що свекруха до неї чіпляється без причини, вона вже давно звикла. Значить, чоловіка в неї немає.

І тут вона почула, що відчиняються вхідні двері.

– Нарешті! Він живий! – ця думка стрімко промайнула в голові Ліди і вона кинулася в коридор.

На порозі стояв Ігор і… Якась незнайома жінка. Серце Ліди стрепенулося від поганого передчуття.

– Ігорю, де ти був? Я так хвилювалася… – Ліда старанно не звертала уваги на незнайомку.

– Проходь, Наталко! – замість відповіді сказав чоловік.

Жінка, не знімаючи взуття, зайшла у кімнату.

– Ігорю, хто це така?! – вигукнула Ліда.

Вона дивилася то на чоловіка, то на незнайому жінку і не розуміла, що це таке робиться.

Ігор знову не відповів. Здавалося, він не помічав дружину.

Ліда зазирнула в кімнату, куди пішла Наталка. Жінка сиділа у кріслі. Вона примружилася й подивилася на Ігоря. Той від погляду незнайомки навіть зіщулився.

– Ігорю, ти мені скажеш, нарешті, що відбувається? – уже закричала Ліда.

– А те й відбувається. Збирай зараз же ж свої манатки і йди звідси. Твоє сімейне життя закінчилося, і наш Ігор вже має іншу дружину. І це я! – відповіла їй Наталка.

Ліда безпорадно дивилася на чоловіка:

– Ігорю, поясни мені, що відбувається. Хто це?

– Ну, що ж тут незрозуміло? – невдоволено відповів чоловік, намагаючись не дивитись на Ліду. – Наталя права. Я розлучаюся з тобою. Наталя моя нова дружина, – сказав він, ніби читаючи заздалегідь написаний текст.

Наталя, посміхнувшись, повторила:

– Ти ще щось не зрозуміла? Я тобі ясно сказала – йди.

Тепер Ліда дивилася тільки на чоловіка.

– А як же ж я? Я так хвилювалася! Думала, що щось сталося з тобою! Дзвонила вже твоїй матері, – говорила вона швидко, заглядаючи йому в очі.

Ігор зупинив її:

– Питання закрите. Ми розлучаємося і не треба тут показувати з себе бідну й нещасну. Я тебе більше не люблю. Що не зрозуміло? Збирайся і йди вже. Тільки ганьбиш мене перед Наталкою.

Ліда закрила долонями обличчя. Вона не хотіла, щоб чоловік і його коханка бачили її сльози. Вона пішла в іншу кімнату, взяла сумку, швидко почала збирати речі. Вона не розуміла, що відбувається, відмовлялася розуміти…

– Чому він так вчиняє? Хто ця Наталя? Що відбувається? – проносилося в голові Ліди крізь серпанок сліз.

Що ж їй далі робити і куди йти?

– Довго ще там будеш поратися? – почувся незадоволений голос чоловіка.

Ліда схопила документи й вибігла з квартири. На подвір’ї вона сіла на лавку і розплакалася. Чоловік уже давно охолонув до неї. Сімейне життя перетворилося на рутину. – Принеси, подай, приготуй, – так казав він їй, а вона слухняно виконувала. Він не сприймав її як жінку. І такий поворот.

За годину Ліда трохи заспокоїлася.

– Нічого не залишається, як знову повернутися до матері, – думала вона.

Вони з матір’ю були посварені, не спілкувалися вже цілий рік. А посварилися вони через Ігоря. Олена Павлівна постійно говорила дочці, якого ж недолугого мужика Ліда обрала в собі в чоловіки.

– Мало того, що він тебе не цінує, так ще й ти змушена на свої гроші купувати продукти. Навіщо тобі такий чоловік?

Ця фраза, сказана матір’ю під час їхньої останньої зустрічі, досі звучала у вухах Ліди. Вона тоді вирішила, що мати надто причіпається до Ігоря, він не такий уже й поганий, як думає мама. Вона образилась. Більше матері не дзвонила і не відвідувала її.

Ліда взяла сумку і повільно помчала до автобусної зупинки. Через годину вона стояла перед дверима квартири, де народилася і виросла, не наважуючись натиснути на на кнопку дзвінка. Раптом двері відчинилися. Олена Павлівна здивовано дивилася на дочку.

Вона збиралася на прогулянку з собакою, але побачивши заплакану Ліду з великою сумкою в руці, все зрозуміла.

– Вибач, матусю. Я так перед тобою винна, – залепетала Ліда, не наважуючись зайти у квартиру.

Олена Павлівна не промовила жодного слова. Вона обійняла дочку і мовчки гладила її по плечах. Тільки наступного вона запитала ту про розлучення.

– Буду розлучатися, – все ще шморгаючи носом,відповіла Ліда. – Я з ним не хочу жити. Увечері піду до нього, скажу про розлучення. І про розподіл майна.

– І правильно, дочко, а то я вже грішним ділом подумала, чи не збираєшся ти залишити цьому недолугому половину квартири, яка тобі належить по праву. Ти все робиш правильно.

Увечері Олена Павлівна з нетерпінням чекала на Ліду. Дочка повернулася сумна.

– Мамо, він навіть не пустив мене у квартиру, встиг поміняти замок. Кричав, що квартира його, і я не маю жодного відношення до неї. Навіть казав мені, що якщо я подам у суд на поділ майна, то буде погано.

Олена Павлівна недобре примружилася.

– І не таких бачили, – з усмішкою сказала вона. – Завтра ж подаси документи на розлучення й на поділ майна. Не бачити йому квартири.

Ліда все зробила, як сказала мати. Коли Ігореві прийшла повістка до суду з приводу поділу майна, він одразу примчав до тещі. У квартиру не наважився увійти, він знав круту вдачу Олени Павлівни.

Ліда вийшла до нього. Ігор став кричати на весь сходовий майданчик:

– Ти що робиш! Завтра ж пішла і забрала свою заяву. Квартира моя. Я за неї виплачував кредит. Я попереджав тебе, щоб ти сиділа тихо.

На порозі з’явилася Олена Павлівна. Ігор одразу замовк.

– Ти хотів скористатися м’яким характером моєї доньки й руки нагріти. Половина квартири належить моїй дочці після розлучення. Купили у шлюбі, а хто платив кредит – йди на вулиці десь скаржся. Скажи спасибі моїй дочці, що вона терпіла тебе стільки років. Ліда також працювала. Нічого у вас із твоєю Наталкою не вийде. Ти, напевно, ще не знаєш – Лідочка вагітна, тож готуйся, тобі ще менше дістанеться.

Ліда здригнулася, але нічого не сказала. А Ігор зблід і подивився на колишню дружину.

– Це правда? – пробурмотів він.

Ліда нічого не відповіла. Ігор зиркнув на колишню тещу й пішов.

– Мамо, ти що вигадала, яка вагітність?

– А хай тепер думає. Напевно, злістю зійде. А вже Наталя як буде рада, – пирснула сміхом Олена Павлівна.

Ліда теж засміялася. Коли коханка Ігоря дізналася, що половина квартири дістанеться Ліді, а та ще й вагітна, то швидко втекла від невигідного нареченого.

Ігор тепер дзвонить Ліді з одним запитанням:

– А хто в нас буде?

– А нікого в тебе не буде, – хочеться відповісти Ліді.

Але вона поки що мовчить…