Боже упаси мати таку свекруху, як у мене. 8 років минуло, як ми стали однією сім’єю, а я все ніяк не можу змиритися з тим, що з цією людиною у нас різні дороги, яким краще не перетинатися. Минулого року чоловік знову намагався наполягти на своєму і зустрічати Різдво зі своєю сім’єю.

Адже що таке Святвечір? Свято, яке ділять із рідними та близькими, але я добре пам’ятаю, що було раніше, те, як мене вистачило лише на перший день, а на другий ми не прийшли. Посварилися з чоловіком так сильно, що потім ледве помирилися – думали розлучатися.

Я в шлюбі вже не вперше і знаю, що мама чоловіка – це завжди скринька Пандори, але в першому випадку все було ясно: у матері мого колишнього чоловіка син був єдиною дитиною, і вона не хотіла відпускати його в іншу сім’ю. До речі, це була одна з причин, через яку ми розлучилися.

Випадок банальний, але зрозумілий. З моєю свекрухою від колишнього шлюбу ситуація зовсім інша. Річ у тім, мені було б легше, якби вона була істеричною або злою, адже на таких людей я дуже швидко знаходжу управу й успішно вибудовую кордони, але вона – жінка зовсім іншого зразка.

Хитра, м’яка і жіночна, вона ніби вода: її на сказаному не зловити і викрити ні в чому неможливо. Ніби лисиця, чесне слово. Для всіх родичів вона ангел божий і найкраща господиня, а мені вона бачиться дуже лицемірною і підлою людиною, яка обожнює вколоти під ребра, поки ніхто не бачить.

Вона з розряду тих людей, які роблять компліменти, щоб образити. Наприклад, про те, що мені дуже личить носити макіяж, а то без нього я виглядаю втомленою. Я пам’ятаю, якось вранці ми відвозили їй продукти. Я навіть не встигла як слід привести себе до ладу.

Вона подивилася на мене й ахнула, що в мене обличчя не так виглядає. При цьому подано все було у вигляді безневинного жарту, наче це справді смішно. Ще в день нашого знайомства, коли коханий уже освідчився мені, я запитала, що вона відчуває, чи рада рішенню сина одружитися?

На що вона відповіла, що рада, б тепер її син не ходитиме по барах і клубах. Хоча я за ним такого ніколи не помічала. Ми, як і багато соціально активних людей, зустрічаємося з друзями в закладах, можемо відзначити якесь свято, вибратися в хороший бар, але все чинно і благородно, без ексцесів.

Мабуть, її сильно зачепило, що син привів у сім’ю обраницю, не порадившись заздалегідь. І я вважаю, що це абсолютно нормально. На момент заручин моєму чоловікові було вже 33 роки, і всі рішення у своєму житті він давно приймав самостійно.

Так я і терпіла довгих 8 років свою нетактовну свекруху. Кожен її коментар немов голка під ніготь. При цьому чоловік перебував у щирому подиві й не розумів, яке реальне ставлення його матері до мене. Справа, напевно, в психології: йому не зрозуміти, наскільки підступною може бути жінка.

Моє терпіння лопнуло у Святвечір, адже ми, як і в попередні роки, пішли святкувати з його родиною. Могли б, звісно, і з моїми родичами, але є проблема: мама й тато давно розлучилися, сім’я в нас маленька, і навіть у свята ми не збираємося так, як це заведено в дружних і міцних сім’ях.

У чоловіка ж сім’я просто величезна, одних тільки дядьків і тіток у нього чотири. Для його сім’ї Святвечір – особливий час, оскільки вони люди віруючі. Шанують традиції Різдва Христового з року в рік. Наприклад, вони завжди відзначають два дні, все за правилами.

У перший день накривають пісний стіл, а вже в саме свято Різдва – м’ясний. Сідають із першою зіркою, ставлять свічку, все як годиться. Мені подобається, що вони зберігають знання про те, що таке Святвечір і як правильно зустрічати Різдво.

Та з року в рік відбувається одна дивина, яка ніяк не давала мені спокою.  У всіх родинах свято як свято. Усі розмовляють про сімейні справи, новини, та взагалі про все на світі, а в цій родині тільки й розмов про те, які смачні голубці у свекрухи. Тільки й розмов про голубці, які вона готувала щороку.

Рецепт один і той самий раз у раз: у перший вечір Різдва вона готує пісні з рисом і сочевицею, а другого дня вже з м’ясом. І не дай боже не нахвалювати голубці свекрухи, бо будуть косо дивитися! Я за все життя не дізналася стільки фактів про голубці, скільки на сімейному застіллі свого чоловіка.

І ми сидимо, їмо, а вони все не закінчуються. Вистачає всім з головою, ще на наступний день залишається. Востаннє, знаючи це, я вирішила так: покладу в тарілку одразу кілька штук. Не хочу, щоб мене свекруха обходила і в тарілку докладала, як вона це зазвичай робила.

У цей раз вона повернулася і при всіх дуже голосно здивувалася моїй порції. Мовляв, вона не знає, скільки зазвичай я голубців з’їдаю, а я сиджу, червонію і думаю: невже це так обов’язково, заглядати мені в тарілку і вставляти свої коментарі? Ще й за столом, де зібралася вся родина на свята.

Я промовчала і продовжила тихо сидіти і їсти. Не минуло й 10 хвилин, як свекруха мене запитує, чого я мовчу. Тут моя психіка вже не витримала. Я прямо сказала, що не можу з року в рік говорити про одні тільки голубці. Свекруха, почувши це, побіліла як полотно і ледве за серце не схопилася.

Другого дня в гості ми вже не пішли, попри те, що голубці з м’ясом мій чоловік любить найбільше. Можливо, навіть більше за мене, бо весь день він мене вмовляв не сердитися на матір, намагався заспокоїти і все повернути так, ніби мама так пожартувала.

Що це вона так із білою заздрістю говорить про мою фігуру, бо свекруха вічно сидить на дієтах, але меншою в об’ємах не стає, а мені просто по-людськи прикро. Набридло це ставлення!

Наступного року ми краще підемо до моєї мами на чай із запеченою качкою і тортом. Бачити більше голубці не можу! Вважаю, що і мені, і свекрусі це піде на користь.

КІНЕЦЬ.