Я ж бачу, що Івану образливо, бо Андрію мама повністю квартиру віддала, а після ще й телевізор плазмовий подарувала на ювілей, а нам свекруха мало того, що на квартиру ні копійки не дала, так на новосілля вона додумалася приволокти до нас старий диван своєї сусідки, бо та собі новий купила.

В мого чоловіка Івана є ще молодший на чотири роки брат. Вони в Марти Василівни від різних чоловіків.

З батьком Івана вона не довго прожила, десь років з три і розлучилися. Велику образу вона мала на колишнього і що найгірше, перетягла цю образу і на сина.

Свого другого чоловіка свекруха зустріла в театрі. Він був таким інтелігентом, але так сталося, що лише п’ятнадцять років вони разом прожили, бо той відправився через недугу на небо.

Івана свекруха ніколи не любила, бо той їй нагадував свого тата, а ось в Андрію душі не чула. Все вона для нього зробила. Грошей, щоб вивчитись Івану в неї не було, а ось Андрійко куди хотів, туди і вступив.

Саме в час його навчання, а вчився Андрій в іншому місті, свекруха купила йому квартиру, а згодом і телевізор, бо синок не мав що переглядати, коли повертався додому.

А коли ми з Іваном стали на рушничок щастя, то свекруха лише руками розвела: ” Не маю я чим вам допомогти. Ви молоді, самі собі раду дасте”.

Ми і дали… навіть з дитиною на руках ми оформили і почали виплачувати іпотеку.

Ми жили на надувному матраці, а на кухні стояла газова і невеличка тумбочка без дверцят.

Та незважаючи ні на що, ми були щасливі, бо мали свій дах над головою.

Коли свекруха прийшла нас провідати, то похитала головою і сказала, що довго ми будемо обживатися, а вона якщо зможе, то нам трохи допоможе з меблями.

Коли ми зібрали найрідніших на скромному новосіллі, то свекруха з таким щасливим виразом обличчя зайшла в квартиру, а за нею два мужика внесли старий пошарпаний диван зеленого кольору.

– Це вам від мене подарунок! Знайте моє добре серце.

Я ледь дочекалася, поки свекруха поїде додому, щоб викинути той диван на смітник.

Ось вам і різниця, між улюбленим сином і не дуже…

Джерело