Будучи вже пенсіонерами, ми з чоловіком ведемо спокійне життя. Наші діти виросли та створили свої власні сім’ї. Наша старша донька мешкає за кордоном.

Ми цінуємо нашу дачу, де проводимо більшу частину часу далеко від міста, насолоджуючись тишею та роботою в саду, яка відволікає нас від життєвих турбот.

Однак цього року нашу поїздку на дачу було відкладено через проблеми зі здоров’ям мого чоловіка, які призвели до госпіталізації.

Коли він одужав, ми рушили в дорогу. Після прибуття ми виявили, що на воротах немає замку, і злякалися крадіжки зі зломом, але незабаром ми виявили, що все гаразд.

Виявилося, що в нашому будинку тимчасово жив маленький хлопчик на ім’я Тимур. Побачивши нас, він спробував втекти, але ми заспокоїли його і запросили до будинку.

Йому було близько 9 років, і він шукав притулку після того, як його вигнали з дому матір та вітчим.

Після розмови з ним, зворушені його ситуацією, ми вирішили подати на опіку, незважаючи на побоювання з приводу нашого віку.

За допомогою хорошого друга в адміністрації нам вдалося зорієнтуватися в бюрократичному процесі.

З тих пір Тимур приносить у наше життя нову енергію та радість, доводячи, що він вихований та вдячний член нашої родини. Його присутність чудовим чином перетворила наше колись спокійне існування, чому ми дуже раді.

КІНЕЦЬ.