Минулого року ми з чоловіком нарешті купили свою власну квартиру. Це була справжня мрія кількох років. Ми відмовляли собі багато в чому, навіть у відпустку не їздили нормально всі ці роки, кожну копійчину відкладали, щоб наблизити такий довгоочікуваний момент.

Коли переїзд став вже реальною подією, а не просто мрією, ми з чоловіком почали міркувати, що з меблів ми хотіли б прибрати, а що взяти з собою в нову квартиру.

Хотілося своє нове житло облаштувати саме на власний смак. Ми кілька років жили на орендованих квартирах. Зазвичай господарі квартир не дозволяють ремонти чи перестановки. Отже, у нас ніколи не було можливості зробити щось конкретно під себе.

Я завжди мріяла про справжнє повноцінне спальне місце. Три роки тому ми купили розкладний диван. На ньому й спали. Я ж завжди хотіла ліжко та гарний ортопедичний матрац. Вирішили, що якщо все одно брати нове ліжко, то диван можна продати. Адже він ще не старий.

Випадково в гостях у свекрухи обмовилися про це. Та відразу радісно вхопилася за цю новину. Виявляється сестрі чоловіка нема на чому спати. Вони з чоловіком живуть у квартирі, яка дісталася свекрам від бабусі, і диван там чи не старший за саму сестру чоловіка.

– Ой, Оленка мені постійно скаржиться, що не висипається! Там вже і вся оббивка протерлася, і поролон розсипався. – Почала тут же голосити мама чоловіка.

Ми сказали, що якщо Олені потрібний диван, то нехай сама нам зателефонує і ми домовимось. Ні я, ні чоловік не мали на увазі в той момент, що готові віддати диван безкоштовно. Тоді ми навіть зраділи. Думали, що це буде вдала угода. Не треба давати оголошення та шукати покупця. Покупець нас сам знайшов!

Проте рідня чоловіка сприйняла це по-своєму. Свекруха чомусь вирішила, що ми віддамо Оленці диван просто так. Сестра такій халяві невимовно зраділа. При цьому, коли Олена сама нам зателефонувала, щоб домовитися щодо дивана, вона ще й попросила нас самих організувати його доставку!

А коли я сказала, що Олені бажано б самій вирішити це питання, тут же поскаржилася матері, а та у свою чергу зателефонувала чоловікові та почала скаржитися, що Олена ж дівчинка, а дівчаткам не личить зідзвонюватися з вантажниками.

Тут вже постало питання про те, що Олена хоче забрати диван безкоштовно. Я не хотіла погоджуватися на таку «привабливу» пропозицію, але чоловік наполіг. Як можна продавати диван за гроші, якщо рідній сестрі чи не на підлозі доводиться спати?

Так наш злощасний диван перекочував жити до Олени. За три роки експлуатації він зберігся практично у відмінному стані. Забруднився трохи, але я його навіть почистила! Адже ми хотіли його продавати. Не хотіла здатися нечепурою.

Минуло тижнів зо два. Ми почали активно перевозити речі до нової квартири. Водночас я шукала деякі нові меблі. Вкотре переглядаю оголошення про продаж меблів на одному дуже відомому сайті та бачу наш диван! То справді був він. Помилитись я не могла. Адже ми оббивку самі обирали, коли його замовляли. Там забарвлення нестандартне: бильця відрізняються від решти корпусу.

Моєму обуренню не було меж. Я відразу показала знайдене оголошення чоловікові. Той розлютився. Адже він вважав, що робить благородну справу – допомагає бідній сестричці, яка вічно скаржиться, що вона не має ні на що грошей.

Найближчими ж вихідними ми напросилися до сестри в гості. На той час оголошення про продаж вже було знято, і чоловік хотів сам переконатися, що сестриця вже встигла продати наш диван.

Дивана у квартирі Олени, як і передбачалося, не було. На запитання, а куди ж подівся, сестра одразу, не кліпаючи очима, сказала, що він зламався! Після чого почала розповідати, як же важко його було виносити на смітник.

Чоловік лаятись не став, а просто сказав, що сестра вчинила підло і щоб більше навіть не сміла про допомогу просити. А Олена, до речі, любить паразитувати на людях. То її відвезти кудись треба, то грошей позичити.

А після всього нас ще й свекруха відчитала! Сказала, що коли ми вже самі віддали диван, то це вже не наша справа, хто і як їм розпоряджається.

Так ми з чоловіком зрозуміли, що його сім’я вважає нас дурнями. Максимально звели спілкування до мінімуму. Більше ніякою інформацією не ділимося, в гості не запрошуємо та й самі не ходимо.

КІНЕЦЬ.