І з чим я зустрілася? З повним майже ігноруванням з боку сватів! І це попри те, що я пішла на поступки і благословила цей не бажаний для мене шлюб, адже своїй єдиний дитині я такого не бажала від слова “зовсім”.

Мій Мстислав три роки тому одружився з жінкою старшою за себе на 7 років. Але я ухвалила таке рішення, бо син про це мене дуже просив, це його вибір. Я була рада, що дівчина з повної сім’ї, де і мама, і тато, і бабуся, брат із дружиною.

Адже я з 12-річного віку виховували сина сама, чоловік дуже рано полинув на небеса. Я за вдачею дуже весела і товариська людина, працюю помічницею нотаріуса, звикла до спілкування й різних людей.

Свати мені здалися трохи простуватими, але я вирішила, що це не має жодного значення і щиро хотіла підтримувати з ними добрі взаємини.

Ну, зокрема, я гадала, що ми щонайменше будемо здвоюватись, запрошувати один одного на свята, але я помилилася, і мені дуже сумно і не дає цей факт спокою, хочеться якось змінити ситуацію.

Але тільки на початку, після народження онука Данилка, ми пару років підряд зібралися, щоб відзначити День народження малого, а потім вони поступово просто почали мене ігнорувати.

Матір моєї невістки виявилася дуже владною і хитрою жінкою, тато, тобто мій свекор, у своєї дружини повністю під каблуком. Вони не запрошують мене на свої дні народження, і навіть з Новим Роком чи ще якимось великим святом не надішлють вітального повідомлення.

Ні, конфлікту між нами не було. Просто вони обрали таку лінію поведінки і взаємин зі мною. І мені щиро незрозуміло, як так можна? Син завжди з ними на усі свята. А я – одна.

Знаєте, вже той вік, коли багато подруг втрачено – хтось уже на небі, хтось поїхав далеко, а з кимось життєві шляхи розійшлися давно. Тому я так гостро і сприймаю цю ситуацію зі сватами і з сином зокрема – він від мене дуже віддалився.

Ніколи не думала, що моє життя стане таким. Дуже прикро, коли тебе взяли – і просто відокремили. А в них тепер велика дружна родина.

Так, я жалілася Мстиславу на цю ситуацію. Та він не розуміє мене взагалі, каже, що я сама надумала собі ці проблеми, що все вигадала. радить придумати собі якесь хобі, аби не нудьгувати. Допомога з Данею їм не потрібна – там свати.

Я працюю, як я вже сказала. Маю всього 55 років.  Мені є чим зайнятися, але це не те. Ніякі справи не замінять живого спілкування з рідними. І там з ними – мій син.

Я у вас дуже прошу поради, можливо, хтось має думки, як мені змінити ситуацію на краще для себе? Заздалегідь вдячна! Всім бажаю щастя і миру!

Джерело