Зайшовши в дорогий ресторан, Петро оглянувся і в куточку помітив свою колишню дружину, з якою в нього було дуже важке розставання.

Він не бачив її “сто років”, тому в голові одразу ж назрів план, як показати тій жінці, якого ж чоловіка вона колись втратила. Впевненим кроком він підійшов до бармена, і зробив замовлення, та не просте. Те, що він отримав взамін, ніяк не поміщалося в його голові!

Один чоловік, назвемо його Петром, заходить у дуже дорогий і шикарний ресторан. Оглянувшись по сторонах він побачив в куточку за столиком свою колишню дружину, з якою дуже важко розлучався, а найголовніше, давно не бачив. Вона була скромно одягнена, а на столі перед нею була лише чашечка кави.

Ну, подумав він, ось я і покажу тобі, якого ти колись чоловіка втратила.

Підходить він так гонорово до бармена і каже впевненим тоном.

– Всім, хто знаходиться в цьому приміщенні, окрім цієї жінки в сірій кофтинці, я оплачую каву з найдорожчим вашим десертом.
Бармен дав наказ офіціантам і ті все зробили, як захотів гість.

Коли все було зроблено, Петро подивився на жінку в сірій кофтинці, а та усміхнулася і щиро йому подякувала.

Чоловік не зрозумів її реакції, вона ж, на його думку, повинна була образитися, тому знову звернувся до бармена.

“Всім присутнім, окрім цієї жінки, налийте найдорожчого “червоненького” за мій рахунок”.

Бармен віддав наказ офіціантам, а ті смиренно виконали його волю.

Але і тут його чекала несподіванка. Жінка знову мило усміхнулася і подякувала чоловіку.

– Що ж не так з цією жінкою, – запитав він бармена. – За що вона мені дякує? Чому не злиться?

– Річ у тім, що ви, пане, щойно зробили велику виручку ресторану, а ця пані, Валентина Іванівна, його власниця…

Мораль цієї історії така: роблячи комусь що небуть “на зло”, в першу чергу завжди шкодиш собі.

Не будь як Петро…

Джерело