У п’ятницю перед обідом у бухгалтерію зайшла усміхнена Маргарита Олексіївна.

– Дівчатка, все – наказ підписаний, з понеділка я на пенсії, – сказала вона.

– Вітаємо, – в один голос відгукнулися чотири жінки різного віку.

– А в мене для вас ще одне повідомлення, – сказала Маргарита Олексіївна. – Я попросила начальника сьогодні відпустити всіх вас раніше і запрошую вас до себе на прощальну вечерю.

– Дякую, Маргарито Олексіївно, але я сьогодні не зможу, у мене Денис нездужає, мама з ним сидить – треба її раніше відпустити, – зітхнула Лариса.

Натомість решта жінок із задоволенням прийняла пропозицію колеги.

– От і відмінно! О шістнадцятій п’ятнадцятій чекаю всіх унизу. Поїдемо до мене. А мій Петро Вікторович до нашого приходу накриє стіл. Посидимо, попліткуємо! – сказала Маргарита Олексіївна і пішла.

Коли вони під’їхали до будинку Маргарити Олексіївни, одна з жінок – Ганна – здивувалася.

– Не знала, що ви тут живете. Адже я в цьому районі часто буваю – в сусідньому будинку живуть батьки мого чоловіка.

У квартирі Маргарити Олексіївни на них чекав накритий стіл – це постарався чоловік господині, який був шеф-кухарем одного з міських ресторанів.

Петро Вікторович посидів із дамами хвилин двадцять, а потім вибачився – йому треба було повертатися на роботу.

– Щаслива ви, Маргарито Олексіївно, – сказала наймолодша гостя – Катя. – У понеділок виспитеся, на роботу вставати не треба. А ми, знову, маємо о дев’ятій нуль-нуль бути на робочому місці.

– І ще невідомо, кого головним бухгалтером призначать, – зітхнула ще одна учасниця застілля – Світлана. – До вас ми звикли, а нова мітла, як то кажуть, по-новому мете. А раптом захоче якісь свої порядки ввести? І вимете нас усіх за поріг.

– Не хвилюйтеся, мені здається, я знаю, хто займе моє місце, – заспокоїла жінок Маргарита Олексіївна. – На сто відсотків не впевнена, але одна маленька пташка повз пролітала і дещо цвіркнула.

– Маргарито Олексіївно, не тягніть! – Вигукнула Катя.

– Коли я була у відділі кадрів, то чула, що у понеділок о десятій ранку призначено співбесіду на вакансію бухгалтера. Прийдуть троє молодих спеціалістів. Робимо висновок: головного бухгалтера не шукають. А ще мені шепнули, що шеф планує на моє місце призначити Ганну Олександрівну. Щоправда, наказу поки що немає, але питання обговорюється, – Маргарита Олексіївна зробила паузу і із задоволенням почала спостерігати, яке враження справила новина на її колишніх колег.

Найбільше була здивована сама Ганна – вона була задоволена своєю посадою і ніколи не думала будувати кар’єру.

– Та ну, – відмахнулась вона, – не може цього бути.

Поступово розмова перейшла на інші теми. Жінки почали обговорювати страви, приготовані чоловіком господині, записувати рецепти, потім заговорили про дітей, Маргарита Олексіївна принесла альбом і почала показувати фотографії онуки.

О пів на сьому Ганна вибачилася і сказала, що їй треба йти – скоро прийде з роботи чоловік, а в неї ще не готова вечеря.

Вона вийшла з під’їзду і на хвилину затрималася, щоб вдихнути свіжий запах черемхи, що щойно розпустилася. Вона любила час, коли цвіли черемха та бузок, і з задоволенням поставила б такий букет будинку, але її чоловік – Вадим – не любив цей запах і казав, що йому від цих квітів неприємно.

Ганна вже зібралася ступити на дорогу, щоб піти до автобусної зупинки, як раптом побачила машину Вадима.

«Цікаво, навіщо він приїхав, адже батьки зараз у санаторії і будуть там ще два тижні, – подумала Ганна. – Мабуть, вирішив перевірити квартиру. Відмінно, отже, додому поїдемо разом».

Вадим заїхав на парковку, вийшов з машини, швидко підбіг до пасажирських дверей, відчинив їх та допоміг вийти жінці.

Ганна від несподіванки відступила назад і сховалася за кущем бузку. Вона знала цю жінку – такий яскраво-червоний плащ був у її подруги Віри. І ця копиця чорного кучерявого волосся, і точена фігура! І навіть сумочка з останньої колекції, якою подружка хвалилася позавчора, сидячи у них удома.

Вадим злегла обійняв Віру за талію і, щось розповідаючи, з усмішкою дивився в обличчя жінки, що сміялося. Вони йшли у напрямку під’їзду, в якому жили свекри. “Цікаво, а чоловік Віри в курсі, як і з ким розважається його дружина”, – подумала Ганна.

Коли пара зникла за дверима, Ганна вийшла зі свого укриття і швидко попрямувала до зупинки.

Звісно, жодної вечері вона готувати не стала. Жінка зняла плащ і, не включаючи в кімнаті світло, лягла на диван, накрившись пледом. Їй треба було подумати.

Відразу влаштувати чоловікові сварку та вигнати його? Як пояснити розлучення своїм батькам і головне – синові, не згадуючи про соромну реальну причину? Вона лежала, доки не почула, як у замку повернувся ключ – прийшов Вадим.

Він пройшов до кімнати і ввімкнув світло. Ганна заплющила очі.

– Вимкни, будь ласка, – попросила вона – у мене недобре.

– Добре, – сказав він і клацнув вимикачем, – у нас є щось поїсти?

– Котлети у холодильнику. Зроби собі яєчню чи звари пельмені, – я дуже погано почуваюся, – відповіла Ганна.

Вона чула, як Вадим порався на кухні, щось співаючи і насвистуючи. «Не свисти в хаті – грошей не буде», – згадала Ганна слова бабусі. «З грошима все гаразд, – подумала жінка, – я й зараз отримую більше Вадима, а якщо те, що сьогодні сказала Маргарита Олексіївна, правда, то це ще плюс відсотків тридцять-сорок. Квартира моя, машину і дачу ділитимемо. Є ще рахунок, але там зовсім небагато – останнім часом Вадим майже не поповнював його. Правильно, щоб доглядати Віру, потрібні чималі гроші».

Коли Ганна подумала про це, їй стало прикро: вона з кожної зарплати вносила із цього приводу певну суму, а Вадим витрачав гроші на сумочки для Віри. З цього рахунку вони взяли гроші, щоб купити путівки до санаторію батькам Вадима.

«Ні, я влаштую йому сварку пізніше. І не лише сварку», – подумала Ганна.

– У тебе на завтра якісь плани? – Запитав Вадим, вийшовши з кухні.

– Не знаю, – відповіла Ганна. – Якщо буде легше, з’їжджу до мами – вона давно запрошувала. А у тебе?

– А я завтра цілий день працюю, начальник відправив свою сім’ю відпочивати, йому одному нудно, ось він нас у суботу і викликаи. Тож я завтра до дев’ятої в офіс. Повернуся не раніше шести, а може й пізніше. Загалом, я тобі подзвоню.

– Добре, – відповіла дружина.

На другий день Ганна почекала, поки Вадим піде, потім підвелася, приготувала собі сніданок, зварила каву і ще раз обміркувала свій план.

Потім вона зателефонувала матері та попередила, що скоро приїде.

Ганна сиділа з батьками на кухні. Вони пили чай із тортом, який принесла дочка.

– Смачний торт, – сказала мама, – тільки мені важко розжовувати горіхи, із моїми то зубами…

– Мамо, ти довго ще збираєшся закривати на це очі? Чому не хочеш піти і виправити ситуацію? – Запитала Ганна.

– Ганно, я б хоч зараз почала, але поки що немає грошей. Ми з батьком відкладаємо, але у нас не дуже виходить, – відповіла мати. – Машина зламалася, а ми без неї, ти сама знаєш, нікуди. Довелося ремонтувати. Отже, зуби – це пізніше, поки почекаю.

– А ось давай ти не чекатемеш. Збирайся, поїдемо до Наталі Павлівни, вона тебе подивиться, порахує, скільки треба, а ми з Вадимом заплатимо, – сказала Ганна.

– Але це дуже дорого, – намагалася заперечити матір.

– Дорого, але треба.

Ганна  наполягла на своєму, зателефонувала лікареві і за кілька годин мати вже сиділа в стоматологічному кріслі.

Поговоривши з лікарем, Ганна перевела на рахунок матері необхідну суму.

– Це приблизно, швидше за все, з’ясується, що ще щось треба буде сплатити, то ти не приховуй, кажи, я заплачу, – сказала Ганна матері.

Увечері, коли Вадим прийшов додому, він одразу поцікавився у дружини, чи не знімала вона гроші з їхнього рахунку – йому надійшло два повідомлення.

– Так, знімала. Перший переказ синові – пам’ятаєш, він минулого тижня питав, чи ми не сплатимо йому путівку до міжнародного студентського табору. Ти був не проти. А другий – це моїй мамі, вона вже зовсім нормально їсти не може, – пояснила Ганна.

– Але це дуже дорого, може, вона частково сама оплатить? – Запитав Вадим.

– У них із батьком зараз грошей немає – вони щойно відремонтували машину. І знаєш, коли ти запропонував сплатити твоїм батькам дві путівки до санаторію на цілий місяць, я не заперечувала, – відповіла Ганна. – До речі, я сьогодні не змогла знайти ключа від їхньої квартири – хотіла заїхати перевірити, чи все гаразд. Ти їх не брав?

– Так, ключ у мене, я тільки вчора там був, перевірив усі крани, все нормально, не хвилюйся, – сказав Вадим.

Через тиждень Ганна завела з чоловіком розмову про те, що на кухні потрібно зробити ремонт.

– Навіщо? – здивувався він. – Мені здається, у нас кухня ідеальна.

– Саме так, тобі здається, – сказала дружина. – Тому що ти там тільки їсиш, сидячи за столом, і зовсім не знаєш, що посудомийку я за останні два роки тричі ремонтувала, що стінки духовки у іржавих плямах. А в неділю я мила підлогу і побачила, що стінки тумби під раковиною внизу трухляві – мабуть, туди кілька разів вода потрапляла. І ламінат весь пошкоджений ніжками стільців. Цій кухні вже дванадцять років, і її якість спочатку була не дуже гарна.

– Тоді ми взяли те, що нам було за коштами, – нагадав Вадим.

– Все правильно, тож зараз кухню треба міняти.

– А гроші? Ми й так багато витратили на батьків та на сина.

– Візьмемо кредит, – сказала Ганна. Зробимо все за першим розрядом, а потім продамо дачу та кредит виплатимо. Ми все одно збиралися її продавати. Тож хоч користь буде. Ось подивися, я вже придивилася стільниці та посудомийку. А замість ламінату на підлогу треба покласти плитку – це надовго. Якщо завтра замовити, то вже за місяць буде все готове. Ну що?

– Роби, що хочеш, тільки давай домовимося, що ти займатимешся всім цим сама, – погодився Вадим.

Ганна зайнялася ремонтом. Відремонтувала кухню, встановила нову техніку. Вадим участі у всьому цьому не брав. Він часто затримувався на роботі, бувало, що працював і щосуботи.

Так минуло літо.

На початку вересня Вадим повідомив дружині, що його посилають у відрядження на цілий тиждень. Ганна зібрала йому сумку, поклала туди контейнер із бутербродами, налила в термос каву.

Вадим поїхав.

А Ганна почала збирати його речі. Їх виявилося багато. Окрім двох великих валіз та двох дорожніх сумок, довелося використати чотири картонні коробки розміром шістдесят на вісімдесят, але все помістилося.

Коли Вадим повернувся ввечері в неділю, Ганна, побачивши у вікно, як чоловік паркує на подвір’ї машину, виставила все це на сходову клітку.

Вадим, нічого не розуміючи, спробував відчинити двері своїм ключем, але старий ключ не підійшов до нового замку. Він почав дзвонити у двері. Ганна спитала, хто він такий і що йому тут треба.

– Відкрий двері! Що сталося? – намагався з’ясувати він.

– Сталося те, що ти тут не живеш. У боковій кишені синьої сумки ти знайдеш пояснення, – сказала Ганна.

Вадим відкрив блискавку і витягнув із кишені сумки великий пакет. У ньому було повідомлення про те, коли треба з’явитися до ЗАГСу на розлучення, і півтора десятки фотографій Вадима та Віри. Деякі дуже фривольні. Навіть зовсім свіженькі – ні в яке відрядження Вадим не їздив, він просто взяв відпустку і весь цей час провів з Вірою на дачі.

Фотографії були зроблені приватним детективом, якого найняла Ганна.

А для того, щоб поділити майно, Ганна найняла адвоката, який представляв її інтереси у суді.

Квартира, як дошлюбне майно, залишилася Ганні. Навпіл розділили дачу, машину та залишок грошей на рахунку – близько п’ятдесяти тисяч.

Крім того, пара мала спільний кредит. Вадим намагався довести, що він брав гроші на ремонт квартири Ганни. Але суд визнав, що кредитні гроші були витрачені на користь сім’ї. Адже Ганна та Вадим жили у цій квартирі разом майже двадцять років і, якби не недостойна поведінка чоловіка, так і продовжували б жити.

Кредит теж поділили навпіл. Його половина дорівнювала приблизно половині вартості не дуже нової машини. Отже, за взаємною домовленістю і машина, і кредит дісталися Вадиму. Машина йому потрібна, тому що від тієї квартири, яку він тепер винаймає, добиратися до роботи потрібно майже півтори години.

За тиждень після суду Вадим зустрів Ганну біля будинку. На його обличчя було важко дивитися.

– Що з тобою? Ти з кимось сварився? – схвильовано запитала Ганна.

– Ні, це твій детектив, бажаючи повторно заробити на фотографіях, продав їх чоловікові Віри, – відповів Вадим.

– Сподіваюся, з нею все добре? – Запитала Ганна.

– Добре. Він виставив її з дому в одному халаті та домашніх капцях.

– А я чим можу допомогти? – поцікавилася Ганна.

– Скажи, навіщо ти все це затіяла? Приватний детектив, розлучення, суд? – Запитав Вадим. – Невже не можна було розлучитися тихо, по-людськи?

– Скажи, а навіщо ти все це затіяв? Обман? Зради? Це ти кинув бумеранґ. Ось він і прилетів назад, трохи зіпсувавши тобі обличчя. На мою думку, все справедливо.

P.S. Ганну справді призначили головним бухгалтером і правильно зробили. Ця жінка дуже добре вміє рахувати.

А щодо особистого життя, так у неї все ще може скластися, адже їй лише тридцять дев’ять років.

КІНЕЦЬ.