З Катрусею ми одружились вже понад 15 років тому. За цей час ми придбали гарний будинок, є дві машини, дача, пристойний рахунок в банку.

У мене престижна робота в адміністрації міста, дружина ні в чому не потребує. Одна проблема: нема дітей. Хоча за цей час багато що змінилося, і я до цієї ситуації став ставитися філософськи: ну, нема — то й не треба.

Варто сказати, що всіма своїми успіхами я завдячую тестю, він дуже впливовий чоловік у місті. Свого часу прилаштував мене, куди слід, ось справи й пішли вгору. Ні, далі я сам досягав, але родичі дружини, та й сама Катя, цілком упевнені, що без Миколи Івановича я — пішак.

Це не правда! Я маю зв’язки, з моєю думкою рахуються. Але водночас у чомусь родичі мають рацію: тесть може мені зіпсувати життя, якщо що. І я про це завжди пам’ятаю.

Нещодавно я познайомився з милою дівчиною Марією. Вона працює в нашому офісі. Проста дівчинка, без претензій, я закохався в неї, як хлопчисько, хоча різниця в нас у десять років.

Марійка спочатку не відповідала на всі мої залицяння, мовляв, з одруженими не зв’язується і таке інше. Але я бачив, як вона на мене дивиться, як на бога.
А який я бог? Я звичайний чоловік, якого раптом накрила хвиля почуттів.

І одного разу я все ж таки підвіз її до дому, напросився на чай. Далі все стрімко розвивалося. Словом, ми схаменулися з Маркою, коли вже лежали в ліжку. Ні, я був абсолютно щасливий у цій маленькій обшарпаній квартирці. Поруч була кохана жінка! Але думки про дружину не давали спокою.

За всі п’ятнадцять років я жодного разу не зрадив Катю. Це було вперше. І все б нічого, але совість мучило інше. Моя дружина вже рік, як хвора. Ось побачиш її на вулиці й не повіриш, що у неї проблеми зі здоров’ям, завжди ретельно нафарбована, одягнена зі смаком, шикарне волосся.

Ні, хвороба не смертельна, але дружина постійно на фізіопроцедурах пропадає, то в санаторії, вдома одні розмови тільки про ліки, лікарів. Іноді мені здається, що у Каті така психологічна проблема — лікувати себе. Одного разу я їй сказав про це, тоді стільки образи було, стільки претензій. Мовляв, я неуважний та байдужий.

Я втомився від цього. Напевно, тому просто біжу на роботу. А тепер ще Маша, яка кохає мене.

Я розумію, що вчинив, як негідник, але почуття сильніші. Мені уві сні бачиться, як ми живемо разом із Марійкою в нашому домі. Прокидаюсь і розумію, що ні дома, ні роботи, ні машини не буде, якщо я зараз кину дружину, тесть позбавить мене всього, він вже постарається.

А нещодавно Марійка зайшла до мене в кабінет і, несміливо посміхаючись, простягла коробочку. А в ній тест із двома смужками. Господи, я стану батьком! Це ж таке щастя! І неправда, що я не хотів дітей раніше, просто змирився. А тепер все інакше.

Ось як бути? Вже минуло кілька місяців, у Марійки вже животик округлюється. Усі в офісі шепочуться, гадаючи, хто батько. Ніхто про наш зв’язок не знає.

Я мовчу, і Марійка мовчить, на роботі вдаємо, що просто колеги, зустрічаємося ми таємно. Вона взагалі мудра жінка, не квапить мене, все розуміє. Їй навіть соромно перед Катею, але вона мене кохає, так само сильно.

Чи здогадується Катя про мою зраду? Звичайно, ні. Мої пізні приходи додому вона найчастіше не бачить, вже спить під дією снодійного, яке їй прописав лікар. Вона зосереджена на своїй хворобі, а ще впевнена, що я її відданий пес. І вона може вічно потурати мною.

А я, щоправда, почуваюся безвольною твариною: не можу зізнатися дружині, що давно кохаю іншу, боюся її реакції, реакції тестя.

А у Марійки вже скоро з’явиться наша дитина. Я ніби у пастці опинився. Не хочу втрачати все, що маю, і від коханої не можу відмовитись.

КІНЕЦЬ.