Повненька жінка сиділа за столом. В одній руці вона тримала чашку, наповнену чаєм. Чоловік, який сидів навпроти, тримав таку саму. Тетяна Михайлівна важко зітхала і закочувала очі, щосили зображуючи переживання.

Вона з надією дивилася на чоловіка, ніби він мав виправити цю ситуацію – син одружується! Батьки сподівалися, що він знайде собі наречену, яка б допомогла їм поправити їхнє фінансове становище, а Юра обрав звичайнісіньку дівчину з простої родини.

У Олі не було ні хорошого доходу, ні спадщини, та ще й вона сирота. Батьків Юри така наречена зовсім не влаштовувала. Син, як вважала мати, зовсім не пристосований до життя. Йому вже виповнилося 25 років, а він так і просить грошей у батька, навіть не просить, а вимагає. Поводиться як підліток – друзі, комп’ютерні ігри, вечірки.

З одного боку Тетяні Михайлівні дуже хотілося, щоб син став розсудливим і сам заробляв гроші, а з іншого боку вона розраховувала на забезпечену наречену. І раптом ця Оля!

– Ще доведеться і онука тобі на шию садити, ми не витримаємо, – нарешті сказала вона. – Ось виховали хлопця – навіть не може сам собі котлети у тарілку покласти, мама має допомогти.

– Та гаразд тобі, – як завжди спокійно відповів Євген Павлович. – Нормальна дівчина, може, що в них і вийде. Принаймні готувати вона вміє.

Настрій у Тетяни Михайлівни ставав дедалі гіршим. Весілля сина довелося сплатити їм, і жодного задоволення вона від цього не відчувала. Та ще й весілля довелося влаштувати за два дні до розпису. Хто ж так робить, це ж неправильно і куди вони так поспішають, дивувалася засмучена мама нареченого.

Гримнули вхідні двері квартири. Прийшов син. Він теж мав сумний настрій. Гроші скінчилися, а батько відмовився видати чергову суму. З батьками він навіть не привітався, взяв пакет соку, чіпси та пішов у вітальню.

Юра чудово знав, що батьки проти його весілля, та він і сам не дуже хотів одружуватися. Зважився лише тому, що хотів з’їхати від батьків і не чути їхні нескінченні розмови про те, що йому треба працювати, що треба братися за голову і таке інше.

Йому хотілося швидше переїхати до квартири Олі та забути про ці претензії. Можна сказати, що він одружується з квартирою. Дівчина була тиха, спокійна і нічого йому не пред’являла, тож загалом він був задоволений.

У двері квартири подзвонили. Юра дивився телевізор і нічого не чув. Тетяна Михайлівна піднялася з-за столу і, розгойдуючись з боку на бік, пішла до вхідних дверей. Прийшла її подруга, яка жила у цьому ж будинку.

– Юра вдома? – спитала жінка і махнула рукою, щоб Тетяна Михайлівна вийшла у під’їзд. – Ти уявляєш, я вчора бачила, як ваша Оля прибирала в сусідньому ресторані.

– Цього ще не вистачало! Та не може бути. Юра не став би одружуватися з прибиральницею.

– А я її точно впізнала, вона це. Хочеш, разом сходимо. Ти дивися, одружиться твій син на прибиральниці, і будеш потім все життя їх обох утримувати.

Юрій тим часом лежав на дивані у вітальні. Він чув якісь голоси, а потім у кімнату зайшла його мати. Жінка виглядала засмученою. Вона сіла навпроти сина, покликала чоловіка.

– А скажи мені, Юра, – повільно почала неприємну розмову Тетяна Михайлівна, – де працює твоя Оля? Вона прибиральниця?

– Мамо, а чому тебе це хвилює? Мені що наречену по її роботі обирати? Мені все одно, ким вона працює.

– Юра схопився з дивана і почав ходити по кімнаті. Мати дізналася те, що він хотів би приховати.

– Сину, мама правду каже? – виступив уперед батько. Юрко мовчав. – Так і знала, – заголосила Тетяна Михайлівна.

– І на що ви житимете?

Мати продовжувала обурюватись. Юра схопив куртку і вискочив із квартири. Минуло кілька днів. Батьки хлопця мовчали, вдавали, що все нормально. Син жив із ними всі ці роки, він вивчив напам’ять їхню поведінку, розумів, що їм потрібен лише привід, щоб почалися бурхливі з’ясування стосунків.

Але він навіть не здогадувався, що вигадала Тетяна Михайлівна! Чоловік зняв для бенкету той самий сусідній ресторан, у якому Оля працювала прибиральницею! Їм дали солідну знижку та розстрочку. У день весілля Оля стояла біля дзеркала у розкішній весільній сукні. Вона взяла її напрокат, щоби відгуляти один день і повернути в салон.

Як же вона подобалася самій собі в цій сукні! Вона була прикрашена кристалами і все перепліталося ніжним мереживом. Оля почувала себе принцесою. Юрко навіть застиг, коли побачив наречену.

– Ти красуня, – тільки й промимрив він.

Вони поїхали на бенкет. У машині Юра попередив Олю, щоб вона не звертала уваги на батьків.

– Від них можна очікувати все що завгодно. І пам’ятай – я з тобою.

– І Юрко поцілував руку нареченої. Здається, він таки закоханий, здивувався наречений.

Оля й так знала, що вона їм не подобалася, вони цього не приховували. Молода жінка взагалі не хотіла влаштовувати весілля, вона розраховувала просто розписатися та зробити гарну фотосесію. Її батьків не стало кілька років тому. З ними трапилася біда, коли вони поверталися на машині додому. Жила вона сама, поки не познайомилася з Юрою.

Він взяв її за руку, відчув, як Оля переживає. А в цей час у залі ресторану Тетяна Михайлівна, дивлячись на своїх родичів, які приїхали навіть із далеких міст, ледве стримувала себе від невдоволення. До зали увійшли Оля та Юрій. Всі захоплювалися красою нареченої, а Тетяна Михайлівна пішла в інше приміщення, щоби не бачити Олю.

Потім таки не витримала, вискочила до великої зали і стала щось голосно говорити. Оля не розуміла, що треба цій жінці. Вона більше не почувала себе принцесою. Тетяна Михайлівна невдоволено вигукувала – і дитину вашу нам ще утримувати! Коли ж ви тільки заробляти почнете? Треба ж, прибиральниця!

Її ніхто не розумів. Оля пошепки запитала Юру: – Що знову не подобається твоїй матері?

Юрко сам розгубився. – Розумієш, я у батьків єдиний син. Вони хочуть, щоб я нормально влаштувався, щоб заробляв, – він ледве знайшов слова для пояснення. – А ще хочуть наречену з приданим, – бентежачись, додав він. – Матері хтось сказав, що ти прибиральницею тут працюєш.

Виявляється, Тетяна Михайлівна вже стояла поряд. Вона кивала головою на кожне слово сина, а потім заявила: – Дитино, ти не пара нашому синові і жодного весілля не буде.

Оля нічого не відповіла. Вона пішла до кімнати відпочинку. Тамади на весіллі не було. Гості, нічого не розуміючи, швидко поїдали закуски. Тетяна Михайлівна сказала адміністратору, щоб співробітники ресторану зібрали всю їжу в контейнери та завантажили до їхньої машини. Перед тим, як піти, вона сказала синові, що, якщо він одружиться з Олею, вони залишать його без допомоги і без спадщини.

І Юрко здригнувся! Він написав нареченій повідомлення, що реєстрації шлюбу не буде. Оля заспокоїлася та поїхала до себе додому. Вдома вона зрозуміла, що наречений уже тут побував, речей Юри не було у квартирі. Тільки зараз вона раптом зрозуміла, що він хотів одружитися з нею тільки для того, щоб з’їхати від батьків, а зараз чогось запереживав.

Тетяна Михайлівна з чоловіком сиділи вдома перед телевізором і вплітали частування з бенкету. Юрко кудись пішов. Тетяна Михайлівна анітрохи не шкодувала, що зруйнувала весілля сина. І тут раптом вона застигла, сидячи перед телевізором. По телевізору показували репортаж про відкриття того самого ресторану, де був їхній весільний бенкет.

Інтерв’ю брали у господині. І це була Оля! Тетяна Михайлівна переводила очі з екрану телевізора на чоловіка, а той також застиг. Він зробив звук голосніше, сподіваючись, що вони не так зрозуміли цю новину.

Ні, все було саме так – Оля і була господиня того самого ресторану! У репортажі сказали, що має чудову освіту, що вона багато працювала і зараз її ресторан дуже популярний у місті.

Чоловік глянув на дружину, а та то схоплювався, то сідала назад і все показувала пальцем на екран.

– Поверни, поверни її, – раптом зашепотіла вона.

Прийшов син. Тетяна Михайлівна одразу схопила його за руку та потягла до телевізора. Тепер і Юрко застиг біля екрана. Він і уявити не міг, що Оля така успішна жінка. Він завжди вважав Олю негарною, бідною, простою дівчиною. Одягалася вона скромно, нічим не хвалилася.

– Іди до неї і скажи, що любиш її досі. Скажи, що ви не зрозуміли одне одного. Скажи, що це я у всьому винна, – Тетяна Михайлівна готова була сама бігти до колишньої нареченої та вмовляти її вийти заміж за Юру.

– Ти чого мене слухав? Треба було все робити, як вирішив, – вимовляла вона синові.

– Ми з батьком уже на пенсії, на що ми житимемо?

Юрко пішов надвір. Вже стемніло, на подвір’ї засвітилися самотні ліхтарі. Юрко сидів на лавці біля під’їзду. Що тепер буде з його життям, упустив він своє щастя.

Мати права, треба було тоді вчинити по-чоловічому. Зараз би були разом із Олею, вона б працювала, а він би жив на своє задоволення. Оля, візьми мене до себе, як заклинання повторював він, дивлячись у небо без зірок…

КІНЕЦЬ.