Виросши в бідній сім’ї, я була сповнена рішучості забезпечити собі комфортне життя, ставлячи на чільне місце кар’єру і роботу, оскільки знала: ніхто інший мене не забезпечить.

Після кількох років наполегливої праці я досягла пристойної роботи і доходу, що змусило мене задуматися про створення сім’ї.

Мої мрії були пов’язані з люблячим чоловіком і трьома дітьми в просторому будинку. Однак на той час, коли я почала замислюватися про ці особисті наміри, мені стукнуло 39…

Зустріч з Тарасом здалася мені долею. Ми швидко одружилися, і в 40 років я стала дружиною і мамою, не залишаючи своєї відповідальної роботи, завдяки можливості найняти няню.

Незважаючи на початкове щастя, небажання Тараса працювати і його задоволення тим, що він сидить удома, а няня доглядає нашу дитину, призвело до незадоволеності вже з мого боку.

Відсутність у нього будь-яких амбіцій та підтримки моїх кар’єрних устремлінь постійно напружувала наш шлюб, змушуючи мене силою тягнути його на співбесіди.

Зрештою, усвідомивши байдужість Тараса до благополуччя нашої родини, я подала на розлучення, хоча це означало виплату йому компенсації для збереження за собою мого дому.

Зараз, заручившись підтримкою мами та надійної няні, я продовжую працювати і забезпечувати свою дитину, але при цьому не перестаю замислюватися про динаміку сучасних сімейних ролей та вплив фінансової нерівності на стосунки.

Чи зможу я колись знову вийти заміж і чи знайду я те справжнє кохання, про яке мрію все життя?

КІНЕЦЬ.