Олена отримала у спадок від тітки двокімнатну столичну квартиру. Олена вступила до університету на бюджет. Все відмінно. Потім дівчині трапилося закохатися в Артура.

Весілля намітили на кінець літа. Взагалі-то Олена не хотіла весілля, вона думала, що вони з Артуром просто розпишуться у РАГСі, а потім із батьками посидять у кафе.

Але батьки Артура, бізнесмени середньої руки, зажадали великого весілля, з усіма прибамбасами. – У нас багато родичів та заможних друзів.

Їхніх подарунків вистачить, щоб з лишком перекрити будь-які витрати, – заявили вони. І батькам Олени, простим людям, котрі живуть своєю працею, довелося брати кредит, щоб “відповідати”. За тиждень до весілля Олена застала Артура із коханкою у ліжку. Прогнала їх геть. Наступного дня Артур підійшов до неї в університеті і сказав:

– Олено, пробач мені. Це було вперше та востаннє. Клянусь!

– Не вірю. Забудь про мене.

– Горда, так? А як кредит батьків оплачуватимеш. Не буде весілля – не буде подарунків, не буде подарунків – твоїм батькам не буде з чого повернути кредит. Подумай про це.

Подумавши, Олена вирішила, що зіграють весілля, отримає частку від подарунків і розлучиться зі зрадником. Все торжество вона просиділа, як палицю проковтнула. Коли повернулися до її квартири, Артура прогнала спати у вітальню. Вранці з’явилися свекри.

За грошима. Артур віддав матері всю суму, яку молодятам подарували гості. – Тут все. Маю вистачити, щоб покрити витрати, – сказав він батькам.

– А моїм батькам? – обурилася Олена.

– Усі гроші подарували наші рідні, тож твоїм нічого не належить, – відрізала свекруха.

– А ти збирайся і бігом прописувати чоловіка у квартирі…

Олена, одягнувшись, вибігла із квартири. Бігла куди очі дивляться. І зовсім не думала про те, щоби прописати Артура у своїй квартирі. Прийшла до тями якась кафе, а поруч солідно одягненого чоловіка, що простягає склянку води.

– Пийте. Ви вже півгодини плачете. Треба відновити запас води в організмі, і він підбадьорливо посміхнувся.

– Тепер розповідайте, – додав він, коли Олена випила воду. Дівчина все розповіла, нічого не приховала.

– Я так розумію, ви маєте намір подати на розлучення?

– Так.

– У такому разі вам пощастило. Я якраз на цьому спеціалізуюсь. Поїхали. Вони приїхали до Олени до квартири. Там Артур бенкетував зі своїми дружками.

– Я як представник Олени Володимирівни Франчук вимагаю всіх сторонніх покинути квартиру моєї клієнтки, – сказав він.

– Це хто тут сторонній. Я між іншим її законний чоловік, – почав “збухати” Артур.

– Про це ви кричатимете у “мавпняку” в поліцейській дільниці. Моя клієнтка подала на розлучення та відшкодування моральних збитків, а на час процесу вимагає, щоб ви залишили квартиру. Артур втік так, що п’яти виблискували.

– Дякую, але я навряд чи з вами можу розрахуватися, – сумно відповіла Олена.

– За годину прогулянки та пару речень? Вибачте, але за такі послуги я не беру плати. Вважайте це благодійністю. А на розлучення подайте сьогодні ж, – сказавши це, адвокат пішов. Артура з того часу в інституті не бачили.

Зник. Мабуть загроза “моральної шкоди” не на жарт перелякала його. Природно, прогульника відрахували з інституту. А Олена, вже розлучена, вечорами пише курсові та реферати іншим. Відпрацьовує батьківський кредит на весілля.

КІНЕЦЬ.