Коли моя невістка сказала, що вона хоче приїхати до мене в Італію, і не відпочивати, як завжди, а працювати – я дуже здивувалася. Ніна і вдома особливо не рвалася до роботи, а тут вона захотіла заробітчанкою стати.

Завжди ж як було – як тільки наближалося літо, невістка мені телефонує, і каже:

– Мамо, замовте нам будиночок біля моря, ми з дітьми приїдемо.

Гостювали вони в мене не менше місяця, і за все платила я, ще й в підсумку невістка завжди чимось незадоволеною залишалася – то будинок занадто далеко від моря, то я їм замало грошей на їжу виділяла.

А мені такі їхні приїзди обходилися в 2-3 тисячі євро. Я сама на морі ніколи не відпочивала, але для внуків і невістки старалася.

Я в Італії вже 17 років, одружила свого єдиного сина, і поїхала. Залишила їм з невісткою наш будинок, і стала всі зароблені гроші їм висилати, щоб вони і дім, і подвір’я до ладу привели.

Самі розумієте, що за такий час заробила я чимало, математика проста, бо щомісяця я отримувала тисячу євро, це близько 10 тисяч в рік (якщо відняти відпустки і той мізер, який я на себе витрачала), то за 17 років заробітчанства я б могла мільйонеркою стати.

Але, не стала. Бо всі гроші я передавала дітям, я їм все було мало. Щоправда, син збудував двоповерховий будинок, і з двору нашого казку зробив – все таке гарне, зелене, альтанка навіть є.

З однієї сторони я раділа, бо бачила, що мої гроші діти по вітру не пускають, а з іншої – мене дуже непокоїв той факт, що вони і живуть за мої гроші.

Якщо син ще хоч час від часу шукав якісь заробітки, то невістка як пішла в декрет, так більше на роботу і не вийшла, а їхнім синам уже 16 і 14 років.

Ніна мені постійно скаржилася, що роботи немає, і що вона мусить за домом і дітьми дивитися. І хоч мені це не подобалося, бо ж інші жінки роботу собі десь знаходять, я мовчала, бо не хотіла робити проблеми в сім’ї сина.

Терпіла я довго, багато років гроші додому висилала, а син з невісткою і внуками за них і жили.

Але нещодавно і в моєму житті відбулися зміни, на які я навіть сама не сподівалася – у мене з’явився чоловік, з яким я планую провести своє майбутнє.

Я давно вдова, а Степан розлучений. Ми з ним знаємося ще з молодих років, а зараз зустрілися, коли я в минулому році у відпустку додому приїжджала.

Потім ми з ним щодня стали по телефону спілкуватися, Степан хоче, щоб я заміж виходила за нього.

Я спочатку до цієї ідеї скептично поставилася, але потім собі подумала: “А чому б і ні?”

Мені всього лиш 62 роки, я вже напрацювалася вдосталь, і за 17 років чимало заробила. Дім у мене є, все в домі теж є, то чому б, хоча б на старість, мені не пожити добре?

І я дала згоду Степану, про що попередила сина з невісткою. Я їм сказала, що в Італії я буду ще до кінця цього року, а потім повертаюся додому, і буду з чоловіком жити в своєму будинку.

– А за що ми будемо жити? – здивовано питає мене син.

– От і думайте, – кажу. – Вам по 40 років, то вже давно час задуматися.

Не знаю, про що син з дружиною говорив, але невістка мені зателефонувала, і сказала, щоб я їй роботу шукала, мовляв, якщо я їду додому, то вона залишається в Італії.

Я пообіцяла, що щось підшукаю, але бачу, що сину все це не подобається, він мені майже не телефонує, а якщо і говоримо, то він весь час бурчить, мовляв, що це я таке собі надумала – у них сини підростають, їм мама потрібна, а його дружина через мої забаганки мусить їхати в світи.

Син хоче, щоб я себе винною почувала, і передумала повертатися додому.

А я вже й сама заплуталася, не знаю, що робити, і як воно буде правильно. Подбати, нарешті, про себе? Чи продовжувати дбати про дітей?

Джерело