В потязі з Польщі я їхала в Україну минулого тижня. Я туди їжджу трохи грошей заробити, поки є змога. Чоловік мій з мамою на господарстві вдома, Сергій на роботу ходить, а мама сидить з дітьми. Я без роботи пів року тому залишилася, тому їжджу працювати поки на склад у Польщу.

В потязі з жінкою однією познайомилася, теж їхала з-за кордону. Вона тиждень в Німеччині була, в подруги гостювала. Ми з нею розговорилися і вона стала розповідати про своє важке життя і розчарування в найріднішій людині – в своїй доньці.

– Я ніколи й подумати не могла, що так життя моє обернеться, – веде свою розповідь Галина.

– Я ж все життя лише заради неї, заради єдиної дочки своєї Ірини прожила, тільки її одну й носила на руках постійно, все для неї було. Ростила, любила, старалася для неї, навіть сама заміж більше не вийшла, не думала про особисте життя.

Ну ось, отримала на старості років подяку від найріднішої людини. Якось зовсім не розумію, як так можна, проміняла мене на чоловіка. Виставила рідну матір з квартири.

28 років тому Галина приїхала в столицю з маленького дуже села. В місті вона навчалася, згодом на роботу влаштувалася. А з часом і кохання зустріла своє, вийшла заміж і стала мамою для довгоочікуваної донечки.

Шкода, звісно, але з чоловіком у Галини, на жаль, не скалося зовсім, він покинув її її. Але він був людиною досить не бідно, займав високу посаду. Тому сам запропонував купити доньці квартиру, в рахунок аліментів на дитину, щоб вона більше не турбувала його.

Галині в ті непрості часи погодилася на таку пропозицію колишнього чоловіка. Але й вибору в неї не було зовсім, бо жити не було де, ще й дитина мала на руках, в село повертатися вона теж зовсім не хотіла, бо там ніяких перспектив немає зовсім, та й не чикає її там ніхто особливо з маленькою дитиною на руках.

І в цій самій квартирі Галина прожила зі своєю донькою Іриною до цього самого дня.

А нещодавно, десь місяця три тому, Ірина повідомила матір, що збирається виходити заміж. Їй зробив пропозицію перспективний чоловік, але він не місцевий теж, житла у нього свого власного немає, нема куди дружину привести, але Ірина не засмучується, бо у неї є ж свій власний дах над головою, квартира у неї є, вона ж її.

Але тепер проблема у неї, де подіти свою маму, яка з нею живу, адже не будуть же вони всі трьох жити в однокімнатній квартирі. Який це зять захоче?

– Роби так, як вважаєш за потрібне! – сказав Ірині рідний батько, до якого вона звернулася за порадою.

– Квартира лише твоя – і юридично, і фактично, я для тебе її купив. Я більше нічим допомогти не можу, свій борг перед вами обома я виконав повністю. Далі розбирайтеся якось самі, я не буду втручатися у ваше з матір’ю життя, у мене й своїх проблем вистачає.

Ірина сама вважає, що мати цілком може зараз орендувати кімнату, а на пенсії поїхати до себе на батьківщину маленьку в село, в той будинок, звідки приїхала в столицю багато років назад.

Так, там давно вже живуть її, материні, брати-сестри з сім’ями, і Галину ніхто не чекає. Але і не виженуть – частка власності у неї там є. Та й взагалі, село – це не столиця, великих проблем з житлом там немає і витрат також. Влаштуватися можна, кімнату зняти у кого-небудь – на це навіть пенсії вистачить.

– А що робити? Зараз важко усім, – переконана Ірина.

– Кредuт ми теж з чоловіком зараз не потягнемо. Мати ще не стара, їй навіть до пенсії ще кілька років.

Вийде на пенсію – я готова їй допомагати тоді, чим зможу. Але віддати своє житло і піти просто так на орендовану квартиру з чоловіком і майбутніми дітьми, щоб їй одній було добре – це занадто вже зовсім! Вона прекрасно все життя знала, що квартира не її. Знала, що дочка росте.

За двадцять років могла б пристаратися і щось купити собі, хіба ні? Хто винен, що вона цього не зробила за стільки років? Я мамі допомагатиму чим зможу, але й своє життя маю влаштувати в першу чергу.

Галина он в подруги погостювала, каже, що напевно доведеться їхати гарувати за кордон, адже вона зобов’язана доньці поступтися. Галина плакала, адже дуже не хоче їхати на чужину ні за які гроші.

А я вважаю, що вона не права, вона не має доньці цю квартиру віддавати, адже багато років утримувала її. Я вважаю, що вона має судитися за це житло? Але чи є в неї шанс отримати хоч частину цієї квартири? Хто знає?

Джерело