Сусідка втретє за день мене набирає, а я тримаю телефон у руках, ковтаю сльози, але не відповідаю на дзвінок.

Я знаю, що нині усі турботи про мою маму лягли їй на плечі і лиш доброта душевна не дозволяє їй покинути свою сусідку. Не подумайте про мене чого, я маму люблю, однак свого часу вона свідомо зробила все, аби нині опинитись у цій ситуації.

Нас у сім’ї було двоє, я і брат мій молодший. Доки ще тато був живим, то й світ мені був і яскравим і світлим, а як тато на небо полинув, то зав’язала мені мама дитинство навік.

Знаєте, є родини у яких прямо кажуть, що от старша дитина – мамина, молодша – татова, ну а чи навпаки. Так і у нас було. Брат мій був маминим синочком, вона прямо те казала і при мені.

— Ну а чого приховувати? Я ж не винна, що от так відчуваю. Ірку, я люблю, але синочок мені ближчий.

Тільки мені малій було на її слова пусто, бо ж тата мала і він мені був головніший. Ми з ним часто підсміювались із того, як мама все над Ростиком труситься, та як у вісім років його із ложечки годує і рота йому втирає. Однак, усі ті смішки припинились одразу, як батька мого не стало.

Мама як носила Ростика попереду всіх, так і продовжувала я їй лиш під ногами заважала. Так я й росла сама собі раду даючи і мріючи про той щасливий час, коли виросту і піду з храму поклоніння брата Ростислава.

Навчалась я у інституті чи не краще від усіх, бо ж добре знала, що нікому крім себе самої потрібна не буду в житті. Так, можливо я й була кар’єристкою, але коли в тебе немає родини і і ти одна у цілому світі, то мусиш сама собі місце під сонцем розчистити.

Я вийшла заміж за великої любові. Від чоловіка я чула купу ніжних слів, отримувала стільки піклування і тепла, що закохалась до нестями. От тільки та любов кудись зникла одразу після штампу у паспорті. Пів року я потерпіла, а потім втекла в село до мами, бо навіть у одному із ним місті залишатись мені не хотілось.

На той час Ростик уже оженився і привів свою дружину до нас у дім. Мама побачивши мене на порозі сказала лиш:

— А я тебе не чекала. Тут місця немає. Ти доросла вирішуй свої питання сама. Як я потісню молоду сім’ю, бо тобі треба? Е, ні. Іди куди сама собі знаєш.

Мама подруги дитинства мене прийняла і добрих пів року, аж доки я в Чехію не поїхала, була мені підтримкою і опорою.Я вже п’ятий рік у Чехії. Тут заміж вийшла і тут світ побачили мої близнюки. Я справді щаслива і маю найкращу у світі сім’ю.

Аж тут – дзвінок із минулого. Голосом тітки Раїси – маминої сусідки, минуле почало мені розповідати про те, що Ростик, брат мій, після того, як жінка від нього пішла і дітей забрала, пустився берега. Винним у всіх своїх негараздах зробив маму і відношення відповідне до неї тепер. Більше того, вже дійшло, що й з дому почав виносити добро.

Так от сусідка благає мене приїхати і навести лад, бо мама моя нині у важкому становищі, занедужала і саме тітка Раїса її годує і хліб приносить.

— Як би там не було між вами раніше, а вона твоя мама. Ти повинна.

Знаєте, я б могла мамі допомагати, а чи забрати її до себе. Однак, я не можу ні забути, ні пробачити мамі рідній того, що з її ласки мусила пережити. Її холодне і байдуже обличчя у той день, коли я приїхала у найважчий для мене в житті момент і досі мені приходить у снах.

Сусідка каже, що то моя мама, але, чи мама вона мені? Не хочу і чути про неї.

От скажіть, хіба мене так важко зрозуміти? Ви б як вчинили на моєму місці?

КІНЕЦЬ.