На телефоні раптом висвітлився майже забутий номер.

Ну це ж треба – дзвонила колишня свекруха!

– Марино, приїдь, мені дуже зле, а мій Віктор Іванович вже давно сам не справляється. І в мене до тебе велике прохання – приїжджайте разом із Олею, ми вас так давно не бачили!

Марина просто застигла від цього дзвінка, вони вже кілька років взагалі не спілкувалися з колишньою свекрухою та свекром.

Може щось трапилося з її колишнім чоловіком Геннадієм, коли його батьки раптом до неї звертаються?

– Ганно Сергіївно, а що з вами? І вибачте, а де Генадій з Жанною? Поїхали вони кудись?

– Ой не знаю, приїжджай, погано мені, все потім розповім! – тихо сказала колишня свекруха і відключилася.

Марина дивилася на чорний екран телефону і думала, що робити?

Послати їх, як і вони їх із Олею практично послали кілька років тому, чи все ж таки якось відреагувати?

– Мамо, ти що така засмучена? А хто дзвонив? – Увійшла до неї в кімнату донька

– Та ось бабуся Ганна дзвонила, вони з дідом занедужали і просять зараз приїхати, не знаю що робити?

– В сенсі? Яка бабуся?

– Спершу навіть не зрозуміла Оля.

– Баба Таня з дідом Василем? Тож поїхали до них швидше! За дві години ми до них дістанемося, а тато знає?

Марина похитала головою: – Та ні, Оля, ти не зрозуміла, це не баба Таня, а бабуся Ганна, Ганна Сергіївна. Та й Віктор Іванович майже не ходить, вони просили приїхати.

– Ах ці? З чого це вони про нас згадали, мамо? Стільки років не згадували і раптом згадали?

– Не знаю, що там у них трапилося, але твоєму татові Генадію я дзвонити не хочу!

– Він мені не тато, мамо! У них є свої діти, ти ж знаєш. У мене є тато, який мене любить, і я його люблю і іншого в мене немає.

– Я знаю, але що робити? А раптом щось сталося, я тоді собі не пробачу!

– Марина зітхнула і почала збиратися.

– Гаразд, я з тобою поїду, бо ти занадто жаліслива і довірлива!

– Оля теж одяглася і вони пішли на зупинку.

Жили Ганна Сергіївна та Віктор Іванович від них недалеко. Півгодини на маршрутці.

Після розлучення з Геннадієм Марина з Олею повернулися до її батьків, мама з татом навіть були раді, Генадій їм не дуже подобався.

Геннадій мав однокімнатну квартиру, в ній і жили. Так що розмінювати нема чого, та й це була його квартира, від бабусі йому дісталася.

Потім Генадій одружився з Жанною. У неї вже була донька Аліна, а потім син Денис у них народився і Генадій про колишню зовсім і забув.

Квартира у Жанни велика, Генадій одразу до дружини переїхав.

Марина навіть тоді подумала – а раптом Генадій вирішить їм із донькою з квартирою допомогти, раз у нього з житлом уже все добре? Ну, раптом у нього якісь почуття хоч до доньки залишилися?

Але Ганна Сергіївна швиденько все розсудила.

Ганна Сергіївна і Віктор Іванович мали квартиру в старому будинку. І вони тут же переїхали до нового будинку, продавши свою квартиру та квартиру сина. Зробили шикарний ремонт, спочатку навіть Марину із Олею в гості запрошували. Натякали, що частина цієї квартири потім Олі дістанеться.

Але потім у Генадія з Жанною народився Денис і Жанна почала висловлювати невдоволення, що їхнім дітям мало уваги від його батьків дістається.

Отже, коли Марина вийшла заміж за Михайла і у них народився Андрійко, вони перестали їздити до батьків її колишнього. Та й вони про колишню невістку та колишню онучку більше не згадували.

І раптом на тобі згадали!

Ганна Сергіївна відчинила двері і зраділа:

– Оля, як ти виросла, що ж ти до нас не приїжджала?

Оля здивовано знизала плечима, хотіла щось сказати типу, що ви самі не запрошували і не дзвонили, але Марина її випередила:

– Ось ми й приїхали, що у вас сталося, Ганно Сергіївно?

– Та ви проходите, Вітя, це Оля нарешті приїхала, – гукнула Ганна Сергіївна, Віктор Іванович лежав на дивані.

– Зовсім майже не підводиться!

А Генадій мій з Жанною на мене образилися! Адже я дачу нашу на Олю нещодавно відписала, адже теж внучка!

– Ганна Сергіївна з розчуленням на Олю подивилася, – А Жанна образилася! Говорить, що вона мріяла нашу дачу облаштувати, це раніше вона їй не подобалася, от і не їздила. А ми, мовляв, її не сім’ї свого сина відписали, а чужим людям, які до нас і не їздять зовсім!

Образилися так, що навіть телефон не беруть, а я теж занедужала, ні продуктів, ні ліків у нас немає. І допомогти ж нікому, а ми все для онуків готові віддати!

Марина смикнула Олю за кофту, побачивши, що та хоче заперечити.

Вони сходили в магазин, купили їм і продукти, і все необхідне. Сусідам іноді допомагали, а тут все ж таки бабуся з дідусем.

Правда Оля всю дорогу додому з Мариною сперечалася:

– Та вони спеціально цю дачу стару за сто кілометрів мені відписали, щоб ми їх доглядали.

Щоб показати, які вони добрі, і нам соромно стало!

Мені вона не потрібна і нікому не потрібна, Жанні вона також не потрібна, вона просто знайшла привід свекрусі не допомагати!

А ти, мамо, як завжди, крайня, образи не пам’ятаєш і тільки всім допомагаєш!

Добре хоч тато у нас такий молодець, що ми не жебраки. А то дай тобі волю, ти все роздала б, всіх тобі шкода!

Вони не мої бабуся з дідусем, у них Аліна та Денис онуки. А самі вони чудово у великій квартирі жили та немали діла, як ми з тобою живемо! – Оля не могла зупинитися.

Але нарешті все висловила та заспокоїлася:

– Мам, та ну їх! Я бабусю Таню люблю, татову маму, ми з Андрійком скоро до неї на канікули поїдемо. Там у мене подружка Христинка, ми на великах їздитимемо на річку. А баба Таня нам смачні коржики напече і риби насмажить, що дід Василь ловить. Карасі з піджарочкою і з картоплею – смакота.

Андрійко теж з дідом на рибалку ходять! А мені знаєш, що баба Таня сказала? Що я їй як  рідна, у неї два сини, а вона так дівчинку хотіла!

Вона мені на придане збирає, уявляєш? На весілля збирає з пенсії, а ще свою каблучку золоту з червоним камінчиком мені подарує. Я її вже міряла, вона мені поки велика, здорово так, мамо?

– Оля мрійливо зітхнула – як приємно, що бабуся Таня її любить.

Потім раптом стала серйозною: – А ці… Ганна Сергіївна та Віктор Іванович, вони якщо знову дзвонитимуть, ти мені кажи, мамо.

Я з тобою теж їздитиму до них і допомагатиму, якщо вони не потрібні нікому, що ж робити? Тільки мені від них нічого не треба.

Біля будинку на них чекали Михайло та Андрій.

Оля до них підбігла, обійняла: – Тату привіт!

– А де ви були? – Запитав Андрій.

– Та, допомагали одним… колишнім родичам, не можна ж у біді людей залишати, так тату? Пішли швидше додому, тату, допоможеш мені з фізикою? А ще сказали треба, щоб тато до школи прийшов, там щось полагодити треба, добре тату?

– Так, звичайно, йдемо швидше додому, їсти хочеться! Михайло взяв за руки Олю та Андрійка!

– До нас ще хотіли бабуся Люда та дідусь Сашко сьогодні зайти. Бабуся пиріг спекла.

Марина йшла за ними і думала – “Яке ж щастя, що ЦЕ моя сім’я, а не ті, зовсім чужі люди! Дякую долі, що так розсудила”!