Сиділи якось наша дівоча компанія та одна подруга привела з собою свою знайому, яка й розповіла свою незвичну життєву історію. Коли Настя виходила заміж, свято вірила що раз і на ціле життя. Бо без Андрія вона не уявляла більше свого життя.

Та навіть і доньку яка, у них появились захотіла назвати Андріаною.

Та від коли чоловік почав їздити на заробітки то сильно змінився і не в кращу сторону. Жінка навіть була рада, що він так рідко приїжджав додому, тільки два рази на рік.

Бо як приїздив, то одразу в хаті починалися сварки, то за те, то за інші, всім був незадоволений. Так одного разу, знову приїхавши Андрій як завжди шукав тільки привід, щоб посваритись. Але Настя на емоціях так і відповіла йому:

“Якщо вже так тобі тут все не подобається і я також, то можеш взагалі не приїжджати більше”.

Чоловік відповів їй що добре, він більше не приїде, тим більше там в нього є син від іншої жінки. Настя звісно була здивована почути це, але її вже не було боляче. Розлучили їх швидко. Спершу Андрій ще дзвонив, ще питався за доньку, гроші якісь висилав, але потім і зовсім не давався чути.

Важко стало Насті, самі все тягнути. Все почало ламатися, потребувало ремонту і догляду. От і сусідка її порадила та дала номер телефону одного чоловіка з сусіднього села. Сказала, що має золоті руки, сам живе та виховує сина Назара. Так і зав’язались між Назаром і Настею почуття. І перебрався чоловік із дочкою до Насті жити.

Добре ладнали чоловік із жінкою, тільки син Захар, якому було 15 років, був весь час незадоволеним. А одного разу, коли всі сиділи за столом та вечеряли він сказав вголос до батька: “Ми ще довго будемо тут жити?”.

Насті було образливо чути таке, адже вона старалася налагодити контакт з хлопцем. Хоча з другої сторони вона й розуміла, що Захара їсть ревність батька до неї. Андріана та Захар були ще однолітками тож вчилися в одному класі. Потім пішли вчитися, гроші потрібно було більше. Назар хотів поїхати  на заробітки, однак Настя вже не пустила, сказала що другий раз так не хоче.

Чоловік її підтримав та зрозумів. Тож вирішили, що Андріана вчитиметься очно, а Захар піде на заочне та влаштується на роботу.

Так минув рік, хлопець та дівчина вчилася, скоро вже були літні канікули. Але перед тим вони мали здати екзамени.

Андріана швидко все здала та повернулася додому.

А от Захара все не було. Вже Настя і Назар дзвонили до хлопця і питалися його чи в нього все гаразд. Хлопець говорив що все добре. Однак, за декілька днів їм зателефонували з інституту де вчився Захар та сказали, щоб терміново хтось приїхав з батьків.

Назар мав на той час роботу, тож поїхала Настя. Коли в аудиторію зайшла класний керівник хлопця здивовано подивилася на неї.

Вона сказала:” То це ви мати Захара? А він говорив, що мати його, полюбляє оковиту, і навіть не цікавиться життям сина”. Вона ще раз перепитала Настю чи вона справді мати хлопця.

Настя відповіла правду що вона не рідна мати, але любить Захара, як рідного сина.

Як виявилось, Захар всім наговорив такої брехні. Що мати вже нічого і нікого не бачить крім своєї біленької, і батька теж заохотила до цього. Хата в них вже майже розвалюється, а сам хлопець мусить приїздити та все сам робити.

Так він старався, щоб всі його жаліли, та гарні оцінки клали, бо вчитися не хотів та часто прогулював. Настя зрозуміла для чого робив та говорив це хлопець, адже йому насправді просто не вистачало любові та тепла.

Тож коли він зайшов в аудиторію, вона його не сварила а просто підійшла та обняла. Сказавши при цьому: “Пробач мені рідненький за те, що не змогла тобі стати мамою”.

Так після цього життя сім’ї зовсім змінилося. Захар нарешті зрозумів, що Настя не є поганою жінкою, і почав до неї ставитись з повагою.

КІНЕЦЬ.