Я із сімнадцяти років живу окремо від батьків. Батька я свого не пам’ятаю, він пішов із сім’ї, коли я була зовсім дитиною.

Виховувала мене довгий час мама та бабуся. Ми жили добре, мама багато працювала, але у нас все було в достатку, по дому та в моєму вихованні мамі допомагала бабуся.

Мені було шістнадцять років, коли мама зустріла мого вітчима. Вони познайомилися на роботі, сподобалися один одному, незабаром вона познайомила нас з ним. Попри перехідний вік та дитячі ревнощі, я була рада за маму. Мені хотілося, щоб вона знайшла своє щастя. До того ж я готувалася до вступу та переїзду в інше місто, вчитися.

Сашко, так його звали, здався мені порядним та приємним чоловіком. Нас із бабусею насторожило лише те, що їхні стосунки з мамою розвивалися швидко.

За пів року знайомства Сашко переїхав до нас. Спочатку все було чудово, мама світилася від щастя. Але згодом почалися невеликі чвари, сварки між мною та Сашком. Сашко явно намагався замінити мені батька, та шістнадцятирічна я була проти. Будь-які виховні заходи з його боку я вважала недоречними та шукала підтримки в мами.

Спочатку і мама, і бабуся підтримували вітчима, пояснювали, що він піклується про мене і хоче якнайкраще, а я маленька і нічого не розумію. Сашко, відчувши цю підтримку, ставав агресивнішим, а правила вдома суворішими.

Незабаром мені не можна було закривати вдень двері в мою кімнату, додалася робота по дому, попри те, що я старанно готувалася до іспитів і багато проводила часу на заняттях з репетиторами, для вітчима я завжди була ледаркою.

Вітчим також почав відкрито засуджувати моє коло спілкування, моїх друзів, забороняв з ними гуляти, бачитися поза школою. Тут за мене бабуся і заступилася, але мама, як і раніше, була на його боці. Сварки в нашому будинку відбувалися дедалі частіше. Одного дня, незадовго до мого дня народження, бабуся вирішила просто поїхати до своєї квартири в сусідньому містечку.

Вітчим уявив себе главою сім’ї. Бабуся була не згодна, як і я, і засуджувала його з мамою за те, що вони досі не розписалися. Мама говорила, що вона хотіла б узаконити стосунки, але Сашко, мабуть, влаштовував цивільний шлюб.

Влітку стався найбільший конфлікт. Сашко звинуватив мене в тому, що я вкрала гроші з його гаманця. Він вимагав повернути їх, був дуже злий. Я намагалася пояснити свою невинність, але мені не вірили. Не дочекавшись повернення грошей, він почав шукати їх у моїй кімнаті. Мама мовчки дивилася, як я в паніці плачу, поки мій вітчим вивалював весь мій одяг і речі на підлогу.

Мама знову стала на його бік, що не дивно, але так прикро мені було вперше. Не знайшовши грошей, Сашко вирішив, що я вже витратила їх. Вітчим заявив, що тепер я винна йому і, поки не поверну, у цьому будинку можу не з’являтися. Я спитала, звідки мені взяти ці гроші, мені вже було байдуже, вірять мені чи ні. Мені відповіли, що то моя проблема. Того ж дня рюкзак з моїми речами був виставлений за двері.

Я намагалася звернутися до мами, просила її стати на мій бік, підтримати мене, а не його. Мама лише відповіла: «Ти чула, що тобі Сашко сказав». Це була справжнісінька зрада, я не могла повірити, що в такій ситуації мама так обійшлася зі мною. Вона ніби вдавала, що її це не стосується.

Я йшла з червоними очима містом зі своїм рюкзаком, думала, як же так, що я зробила поганого мамі, за що вона така зі мною. Не маючи більше нікого, я зателефонувала до бабусі. Відстань дозволяла, і вона приїхала за мною того ж дня.

Мені лишався рік навчання, але у мами я жити більше не могла. Я перевелася в іншу школу і залишилася жити у бабусі, була надто зла на маму, щоб намагатися хоча б поговорити з нею.

Коли минуло кілька тижнів, мама зателефонувала мені сама, але я не хотіла брати слухавку. Потім було ще багато спроб, коли мама зрозуміла, що я не готова спілкуватися з нею, вона припинила надзвонювати. Могла написати смс, а всю інформацію про мене дізнавалася через бабусю.

Я закінчила школу і зараз закінчую інститут. Минуло п’ять років з того дня, а я все ще скривджена на матір і, як і раніше, спілкуюся тільки з бабусею.

Від бабусі ж я дізналася, що Сашко пішов від мами. Тепер вона хоче налагодити зі мною відносини, але не готова визнавати своїх помилок, все ще вважає мене винною у тому конфлікті. А я не знаю, як знайти в собі сили її пробачити.

КІНЕЦЬ.