Тамара втомлено подивилася на годинник. Вже полудень. Вона стирчала в магазині майже годину, але за цей час так і не підібрала потрібну плитку у ванну кімнату.

Найприкріше, що гроші були, а ось відповідного кольору не було. Консультантка напнуто посміхалася.

-Томочко, їдь додому, подивимося каталог на сайті, – ласкаво попросив її чоловік у телефонній слухавці.

Ремонт у новому будинку створював масу турбот. І Тамара, прагнучи досягти досконалості у всьому, шукала ті варіанти, які точно були вдалі. Чоловік Костянтин довірив їй все вибирати самій, адже Тома не дарма працювала дизайнером інтер’єру і вже точно знала, як створити стиль та затишок у приміщенні.

Дорогою додому вона продовжувала перегортати в телефоні каталоги плитки і, тільки знайшовши точно задуманий відтінок на складі в іншому місті, натиснула кнопку «замовити».

-Це тепер треба шукати бригаду плиточників? – усміхнувся Костя.

-Так, думаю, через два тижні матеріали прийдуть, і можна працювати, – кивнула Тома.

-Тамаро! – кричала мати з вікна.

– Іди одяг розвісь!

Маленька і тендітна Тамара ледь витягла у двір величезний тазик із купою одягу і почала розвішувати простирадла та наволочки на мотузки. Іноді доводилося вставати навшпиньки, щоб причепити прищіпку.

Двір у них був спільний на три старі двоповерхові будинки. Як це буває часто, всі про всіх знали. Сусідки любили попліткувати вечорами на лавках. Чоловіки грали в доміно на старому столі в центрі. Діти зі сміхом гасали туди-сюди гуртом. Словом, звичайне подвір’я невеликого містечка.

Тамара витягла останнє простирадло з тазика і вже збиралася розправити його і почепити, як раптом її погляд застиг, обличчя розпливлося в усмішці, а щоки почервоніли. Вона знітилися і дуже засоромилась.

На подвір’ї на блискучому мотоциклі зʼявився він… Павлик.

Павлик закінчив десятий клас і все літо працював, щоб назбирати на мотоцикл. То вантажником, то на будівництві, то в сади їздив.

Засмаглий. З шикарною посмішкою та темно-каштановими кучерями. За Павликом бігали всі дівчата двору та за його межами.

А він чудово це знав і не упускав можливості погуляти то з однією, то з іншою. За гарне обличчя, постійну допомогу школі, участь у концертах, виступи у місцевому будинку культури йому ставили “п’ятірки”, тож навчання у нього йшло, як по маслу.

Батько хотів, щоб Павлик вступив у престижний ВНЗ на юриста, а хлопець тишком-нишком мріяв про сцену і потай вчився танцювати. Із такою зовнішністю, чарівністю та харизмою це було й не дивно.

Тамара росла з Павликом, пам’ятала, як вони грали у пісочниці.

Ну і що, що старший на два роки. Малими вони були не розлий вода, але потім, він швидко почав віддалився і перестав помічати подругу дитинства.

А Тома так і жила зі своїм нерозділеним коханням і лише зітхала, дивлячись як Павлик сліпуче посміхається черговій пасії. Худа, маленька, з рідким білим волоссям, з ластовинням, вона розуміла, що в неї немає шансів. Жодних. Але слабка надія все одно завжди маячила десь вдалині.

Тамара відійшла від рожевих мрій, тільки коли мати гукнула її знову. Дівчина квапливо перестала розвішувати одяг і, глянувши ще раз на Павлика, поспішила в квартиру…

…З Костянтином Тамара познайомилася одразу після закінчення університету. Якщо точніше, то він був її першим замовником. Добре заплатив за проект, допоміг розкрутитися, а потім довго залицявся.

Костя був старший на шість років, вів невеликий сімейний готельний бізнес на пару із сестрою Євгенією. Він виявився дуже терплячим, з розумінням ставився до перфекціонізму нареченої та її деякої холодності. Зрештою, Тамара зрозуміла, що саме з ним на неї чекає тепле, розмірене і спокійне життя.

А коли вона вже була відомою та затребуваною у місті дизайнеркою, то вони продали квартиру і придбали будинок.

Вибрану плитку відправили того ж дня. Тамара радісно потирала руки і вже думала, яку сантехніку встановити.

-Сестра каже, що бригада, яка робила в її квартирі ремонт, поїхала, – Костя поклав слухавку і розчаровано дивився на дружину.

-І мої хлопці не можуть, все зайнято. Доведеться шукати з реклами…

…-Ну, пішли, ти й так усе літо вдома просидиш, як приклеєна, – плакала подружка Віра.

Тамара вже кілька хвилин відбивалася від пропозиції поїхати на дачу до старшого брата Віри на день народження. Вірі було нудно одній, і вона насідала як могла. Нарешті Тамара погодилася. Вона попередила матір, нашвидкуруч зібралася, закинула в рюкзак рушник, змінний одяг, гребінець.

На дачі зібралася велика компанія. Крім молоді, там ще були батьки Віри, які не давали святу повернути в непередбачуване русло. Гості снували туди-сюди, хтось грав у волейбол, хтось крадькома ховав від очей дорослих ігристе.

Вірин брат Дмитро стояв перед мангалом і смажив одразу десять шампурів із шашликами. Принагідно роздаючи вказівки, куди і що віднести. Йому виповнилося вісімнадцять років. Дмитро закінчив школу, а тому дача була повна його однокласниками та хлопцями з паралельного класу. Тамара з Вірою одразу побачили масу знайомих облич. Коли гості вже посідали за величезний стіл на вулиці, і Вірин батько почав виголошувати тост, на дорозі заторохтів знайомий мотоцикл.

-О! А ось і Павлика вітер приніс! – радісно закричав Дмитро і кинувся до хвіртки.

Через кілька хвилин у двір увійшов Павлик з іменинником. У Тамари тьохнуло серце. Вона миттєво спробувала сховатися за спину Віри.

-Ти чого? – зашепотіла їй подружка. – А, Павлик. Зрозуміло.

Павлик привітав усіх гостей, попросив вибачення за запізнення і плюхнувся на лаву поруч із Дмитром.

Гулянка була веселою. Надвечір хлопці витягли на ґанок телевізор і підключили караоке. Тамара з Вірою сиділи в компанії дівчат і балакали. Несподівано на ґанок вийшов Павлик, щось потикав на пульті, вибираючи пісню і окинувши гостей поглядом, особливо затримавшись на дівчатах, почав пританцьовувати в такт, музики із колонок.

Павлик ще й співав…

Запальний хіт підняв з лави майже всіх гостей, вони плескали і підспівували. А Тамара сиділа відкривши рота і не зводила з Павлика очей. Їй здавалося, що він співає лише для неї. Причому сам виконавець крадькома, як їй здавалося, кидав у її бік азартні погляди.

Потім Павлик заспівав ще кілька пісень, а після нього мікрофон пішов по руках.

-Значить, він пам’ятає, – шепотіла Тамара тихо, згадуючи його погляд. – Значить, все недаремно.

Несподівано в ній прокинулася незрозуміла сміливість. Тамара відчула порив і помчала вперед, залишаючи позаду боязкість.

Коли співаки вирішили зробити перерву та поїсти, вона простежила поглядом за Павликом, який пішов на кухню, і шмигнула слідом. Тамара пробралася навшпиньки. Павлик жадібно пив холодний компот, стоячи до неї спиною. Він здавався якоюсь знаменитістю з іншого світу, до якого раптом з’явився шанс доторкнутися. Тамара, до кінця не розуміючи, що робить, підкралася ззаду і обняла Павлика. Хлопець інстинктивно здригнувся і навіть пролив трохи компоту на футболку. Потім незручно повернувся і глянув на Тамару.

-Томка? Ти як тут… – сказав він.

-Павлик, я ж знала, я вірила, що ти пам’ятаєш, – Тома подивилася на нього знизу вгору, відчуваючи, що щоки червоні, як буряк.

-Що пам’ятаю? – у настороженій посмішці уточнив Павлик.

-Що ми з тобою насправді разом… Ще з дитинства, з пісочниці у дворі, з лимонаду вечорами, – кліпаючи віями, видала Тамара.

У відповідь Павлик видав якусь посмішку з суміші незручності, поблажливості та сорому. Акуратно забрав її руки від себе, поклав їх одну на одну, а потім, дивлячись зверху вниз на тремтячу від збентеження Тамару, сказав:

-Томко, ти гарна, але ти не дотягуєш, розумієш? У мене музика, сцена. А в тебе що? Тазик з білизною, підручники, робота в магазині з мамою? Спустись на землю!

Тамара відчула, як сльози ідуть по щоках. Їй захотілося зникнути від сорому. Вона позадкувала і присіла на тахту, що стояла позаду. Павлик нечутно вийшов. Через кілька хвилин за вікном уже розносився його заливистий сміх і весела балаканина.

Того вечора вона вислизнула з двору дачі і, розмазуючи сльози по обличчю, сіла на останній автобус до міста. Вона нічого нікому не розповіла. Сховала образу за книги, потім почала малювати, потім закінчила школу із золотою медаллю і поїхала вчитися…

…-Томочко, плитку я поклав у коридорі біля ванної кімнати, а робітників знайшов за оголошенням, – повідомив Костя, входячи на кухню. – Вже вранці почнуть працювати. А я побіг збиратися. Женя не може оформити документи на нову ділянку під забудову. Полечу допомагати.

-Лети, помічник, – Тамара засміялася.

Зранку, вона ледве встигнувши випити кави, почула дзвінок. Біля огорожі стояло двоє чоловіків у робочому одязі.

-Хай живе нова ванна, – подумала весело Тамара і пішла відчиняти.

Тільки-но вона побачила обличчя одного з плиточників, за секунду її серце стрепенулося, а по всьому тілу пройшли мурашки. У робі та з ящиком інструментів перед нею стояв він, Павлик…

-Незалежності чотирнадцять? – пролунав знайомий голос.

Тамара зібрала всю силу волі, щоб не розхвилюватися. Одночасно вона зрозуміла, що Павлик її не впізнав. За п’ятнадцять років Тамара змінилася. Білясте волосся вона відростила до пояса і фарбувала в шоколадний. Худа фігура перетворилася на спокусливий пісочний годинник.

Змінився і Павлик. Та сама засмага, та ж посмішка. Але щетина на щоках псувала вигляд. Волосся порідшало, а постава видавала не співака, а робітника. Тамарі навіть здалося, що вона вловила слабкий запах вчорашніх веселощів.

-Так, це тут треба ванну обкласти, проходьте, – Тамара показала рукою на двері.

Робота пішла. А Тамара, бажаючи виглядати привітною господаркою, іноді пропонувала чай або каву робітникам. Одночасно вона відмахувалася від неприємних спогадів, але з холодним задоволенням ловила на собі зацікавлені погляди Павлика.

-Яким був гулящим, таким і лишився, – зневажливо думала Тамара.

Роботи зайняли три дні. Павлик так і не впізнав подругу дитинства. Тим більше, що прізвище Тамари вже було інше. А вона задоволено спостерігала, сидячи на відкритій кухні за стійкою і попиваючи каву за ноутбуком, як колись красень Павлик повзає на колінах по підлозі ванної і вирівнює шви між плиткою шпателем. Куди зникла харизма та чарівність? Куди зникла краса? Їй це було невідомо, та й не дуже цікаво…

На третій день надвечір робітники отримали розрахунок і почали збиратися. Напарник Павлика терміново втік кудись після дзвінка дружини. А він сам попросив дозволу привести себе до ладу. Тамара не заперечувала. Вона стояла, склавши руки, дивилася у вікно на захід сонця.

-Тамаро, ви чудово варите каву, – почула вона ззаду. – Навіть краще, ніж у кав’ярні. Чи не хочете скласти мені компанію, порівняємо?

У Томи пробігли мурашки, але вона швидко отямилась.

-А ви Павле, не зовсім вдало робите компліменти, – вона награно посміхнулася, але Павлик не відчув каверзи.

-Добре, – він усміхнувся у відповідь. – Давайте тоді вип’ємо чаю разом, наприклад, завтра?

Тамара повільно обернулася до Павлика, трохи нахилила голову вбік, примружилася, не прибираючи посмішки. Потім уважно подивилася йому в очі:

-Разом? Ми? – вона зробила глибокий вдих. – Павло, ти гарний, але ти не дотягуєш, розумієш?

Посмішка сповзла з обличчя Павлика.

-У мене дизайн-проекти, замовники, улюблена справа. А в тебе що? Плитка, шпаклівка та гульбанити у вихідні. Спустись на землю!

Вона поклялася б, що ніколи в житті не бачила, як люди так дивуються від подиву і сорому.

Павлик глянув на неї широко розплющеними очима, промимрив щось нерозділене.

Він нарешті розгледів знайомий вигин брів і родимку над губою. Потім спішно схопив сумку з речами та інструментами, вискочив із дверей, рвонув на себе хвіртку і зник…

…Через два дні повернувся Костянтин. Він не міг натішитися на чудовий смак дружини та на якість роботи у ванній.

А Тамара тихо пишалася. І ванною, і тим, що відплатила за давню образу…