Тату, а тітка Оля гарна?

– Яка ще тітка Оля? – не зрозумів тато.

– Петра мама ….

– А Петро – це хто?

– Який ти неуважний, тату. Петро, він … Він поруч з нами зараз одягався. Ну?

– А, цей хлопчик … Тепер зрозуміло. І чого «ну»?

– Ну, мама його красива?

– Поняття не маю . Я на неї навіть не подивився жодного разу.

– Погано, тату. Дивитися треба. Тато здивовано подивився на дочку, потім посміхнувся.

– Не можна мені дивитися на чужих тітоньок! Мама буде сваритися!

– А я б мамі не сказала.

– Ну вже ні, дочко. Я тільки твою маму люблю . І тебе.

– Та знаю, знаю … Ліза, чомусь, важко зітхнула. Тато зупинився і уважно на неї подивився.

– Ти чому так зітхаєш?

– Дочка знову зітхнула.

– Ви вчора з мамою сказали, що внуки часто схожі на бабусь. Так?

– Так. Говорили. І чого?

– Ну ось. Привітай мене.

– Ліза смішно втягнула голову в плечі і розвела руками.

– Петро мене поцілував.

– Так? – тато засміявся.

– Буває. Значить, ти йому подобаєшся.

– Та знаю, знаю …

– Ліза недбало махнула рукою.

– А вихователька сказала, що від поцілунків бувають діти. Тато знову засміявся. Ліза подивилася на нього і строго сказала: – Раптом ці діти будуть схожими на тітку Олю?

– Он ти про що …

– Тато поклав доньці долоню на плече і сказав.

– Вихователька ваша пожартувала. Дорослі, вони іноді жартують, невдало … Не звертай уваги.

– Ага …

– Ліза кивнула.

– Але ти, тато, все одно, завтра подивися на тітку Олю … А потім мені скажеш … По секрету …

– Стривай, – тато зробив хитре обличчя, – а хіба ти сама не бачиш, красива вона чи ні?

– Який ти забудькуватий, тато.

– Ліза докірливо закачала головою.

– Красу жінки можуть оцінити тільки чоловіки, ти ж про це вчора мамі сам говорив!

КІНЕЦЬ.