Зустрічалися ми з Марком 7 років, а два роки тому побралися і я прийшла до нього жити. До цього ми досвіду спільного життя тривалий час під одним дахом не мали. І батьки наші проти були, та й ми не поспішали, хотіли насолодитися сповна романтичним періодом.

А ось зараз настав такий момент, що я вже й не знаю, можливо пора ноги в руки – тікати подалі якомога скоріше. От тільки ж дитятко під серцем!

Коли ми одружувалися, мені здавалося, що часу на «притертись» у нас з Марком було достатньо. Проте нині наша пара переживає справжнісіньку кризу. І все тому, що ми заздалегідь не обмовили сімейні обов’язки один одного.

Як добре вихована дівчина, у юності я не погодилася на співжиття. І, тільки коли ми стали жити разом із чоловіком, я зрозуміла, що шлюб – це друга робота, і дуже не легка.

Перші 2 роки нас переповнювали почуття. Я заплющувала очі і приймала з гумором дивні звички Марка, а він ніколи не скаржився на мене як господиню. Але з часом побут почав негативно впливати на наші стосунки. Я все поясню.

Мій чоловік – сильна особистість. Він владний і скрупульозний, любить чистоту та порядок. Водночас він упевнений, що домашня робота – це чисто жіночий обов’язок. Тому дочекатися від нього допомоги, наприклад, у прибиранні, неможливо. Чоловіча робота, хоч би якою складною вона виявилася, виникає вкрай рідко. Так і виходить, що я маю працювати цілодобово, а він – за потребою.

Спочатку його позицію я розділяла. Тому вирішила для себе, щоб не перетружуватися, все робити напівсили. Адже запустити робот-пилосос і пройтися з ганчірочкою по кухні набагато легше, ніж щодня закочувати генеральне прибирання.

Також я ввела до нашого раціону напівфабрикати: вони суттєво полегшили мені життя. Але виникла проблема! Чоловік помітив мої хитрощі і викликав серйозну розмову.

В той день Марко з порога мені заявив, що я ледарка. Мовляв, вони з мамою поговорили і дійшли спільного висновку: я не справляюся з веденням побуту, і мені треба більше старатися. Звичайно, його слова мене зачепили. А те, що до формування цієї думки причетна свекруха, взагалі підкосило.

Це ж несправедливо! Те, що я господиня в будинку, не означає, що я маю тягнути все на собі і пахати вдень і вночі. Я, між іншим, теж ходжу на роботу, поповнюю сімейний бюджет і втомлююся не менше за чоловіка. То чому після роботи я, як і він, не маю права на відпочинок?

А ще Марко поскаржився, що я рідко готую щось ситне і про запас на кілька днів. Каже, йому хочеться прийти додому та пообідати борщем з пампушками, варениками з картоплею, голубцями. Це при тому, що чоловіка потрібно буквально просити полагодити кран або вкрутити лампочку. Чомусь моя робота по хаті, у його розумінні, як так і треба,а його – велика послуга.

Під час недавньої суперечки на тему побуту я поставила ультиматум: або я звільняюся і займаюся виключно домашньою роботою, або ми наймаємо хатню робітницю.

Насправді я не з жінок, які маніпулюють чоловіками. Але ситуація справді мене не влаштовує, і мені захотілося дізнатися реальну позицію чоловіка. Як же я здивувалась його відповіді!

На мій ультиматум чоловік швидко зреагував. Він заборонив мені йти з роботи, адже дружина-утриманка йому не потрібна. А послуги хатньої робітниці – зайві витрати. І взагалі, раніше жінки, наприклад, його матуся, і на роботу ходили, і дітей виховували, і дім у чистоті тримали, і чоловіка ублажали у всьому. То чому ж я не можу?

Від його претензій у мене опустилися руки. Я сильно втомлююсь на роботі, але додому йти зовсім не хочеться. Адже розумію, що там на мене чекає наступний етап роботи: прання, прибирання, готування. І від колишньої романтики не залишилося й сліду.

Але й висловити свої аргументи чоловікові я не наважуюсь. Адже я його так люблю! Боюся, що через принципи зіпсую стосунки, і він мене покине. Дорогі читачі, підкажіть: як мені вийти із ситуації? Адже я ще й при надії, але поки що про це нікому не сказала!

Джерело