На свій 70-річний ювілей Стефа приймала вітання від рідних людей. Жінка була щасливою, адже в цей день біля неї зібралися її найрідніші люди. Головне, що її Ярослав поряд, он, навіть квіти їй купив.

– Стефцю, а тобі в каву скільки ложок цукру покласти? – запитав він зранку.

Вона лише посміхнулася, бо знала, що це жарт, адже каву вона давно не п’є. А колись, в молодості, вона дуже любила каву, і хотіла, щоб чоловік хоч раз зробив її улюблений напій для неї зранку.

А у нього завжди на дружину не вистачало часу. “Сама собі зробиш”, – казав він дружині. А вона на нього ображалася, що він їй мало уваги приділяє.

А потім Ярослав став приходити додому напідпитку, бо на роботі була відповідна компанія, яка без “сто грам” не закінчувала робочий день.

Стефа казала чоловікові, що їй це не подобається, щоб припинив це робити, інакше, вона піде від нього. Адже в них росте донечка, і хоча б заради неї треба постаратися.

Ярослав обіцяв дружині, що виправиться, але щось у нього це погано виходило. Щоразу виправдовувся, що у когось був день народження, чи який інший важливий привід, і він не міг відмовити.

Дружина довго терпіла, але одного разу її терпець урвався, і вона сказала, що подає на розлучення.

Їхня маленька донечка Наталочка, якій тоді було всього 8 років, і яка дуже любила свого тата, випадково почула від мами цю фразу і неабияк засмутилася. Дитина проплакала всю ніч, а далі тихцем пішла в кімнату батьків, і зробила те, на що ніхто і не сподівався.

Зранку Стефа і Ярослав збиралися йти подавати заяву на розлучення. Чоловік щось забарився, бо не міг знайти свій паспорт. А коли, нарешті, знайшов, то був вражений тим, що там побачив.

На сторінці, де мали бути записані діти, хтось акуратним, каліграфічним почерком написав: “Є дочка – Карпенюк Наталія Ярославівна”.

Стефа глянула на  чоловіка, на його паспорт, який таким чином вважався зіпсованим, і розсміялася. Вони обійнялися з Ярославом, і зрозуміли, що не хочуть розлучатися, бо їм є заради кого жити разом.

Коли Стефа запитала донечку, навіщо вона це зробила, 8-ми річна Наталочка намагалася якомога більш по-дорослому пояснити, що це було дуже важливе рішення:

– Я подумала, що якщо та тітка в суді, яка мала б вас розлучати, прочитає, що у тата є донечка, то вона не стане цього робити. Я хотіла, щоб у мене і далі був тато, вибач, матусю, що я зіпсувала його паспорт, – винувато сказала Наталочка.

Та Стефа і не думала її за це сварити, вона зрозуміла, що дитина просто врятувала їхній шлюб.

Після цього про розлучення Стефа більше ніколи не заводила мову. Та й не було чого, бо Ярослав став просто ідеальним чоловіком, про якого можна було лише мріяти.

Вони після цього своїми руками ще хату збудували, бо у чоловіка золоті руки були, все вмів сам зробити.

Прожили Стефа з Ярославом у щасливому шлюбі майже 50 років. Наталя їхня їм внуків подарувала, а зараз вже навіть і правнука чекають.

Не могла на свій ювілей Стефанія натішитися своїм щастям, не переставала дякувати Богу за родину, а особливо, за чоловіка, який став для неї надійною опорою і підтримкою.

Наталя, коли вітала маму, не забула пригадати той кумедний випадок з її дитинства, коли вона так відчайдушно, і так щиро намагалася врятувати шлюб своїх батьків, бо дуже хотіла, щоб у неї був тато і мама, адже це так важливо – родинне тепло і підтримка.

І чим старшою людина стає, тим сильніше вона це усвідомлює. Головне, не наробити помилок в молодості.

Джерело