Я надто довго чекала на розуміння. Моя історія починалася казково.

Познайомились на зупинці, поспілкувалися, навіть допоміг донести речі. Після першої зустрічі продовжували спілкуватися щільно та навіть дуже добре.

Спочатку все було казково, здавалося, зустрілася споріднену душу. За кілька місяців наших стосунків вирішили познайомитися з батьками з мого боку.

Зустріч відбулася не дуже. Мій батько за стандартом завантажив проблемами вдома, мама обурювалася, але дала свої поради щодо життя. Моєму коханому не сподобалися лише умови життя моїх батьків.

Ми продовжували жити лише на орендованій квартирі. Все було добре, навіть чудово. Можливо, було б добре, якби не спільний побут та моє нетерпіння.

Через 2 тижні ми розлучилися, оскільки посварилися через дрібниці. Я переїхала до гуртожитку.

А за тиждень після розставання я дізналася, що чекаю дитину, але не сказала ні йому, ні рідним. Яка я була дурна вирішивши, що зможу без нього прожити, але продовжувала так жити.

Час і моя гордість зіграли зі мною злий жарт. Незважаючи на цей факт мого життя, я шкодую, що прогавила такий дорогоцінний час у відносинах з ним.

Тепер я чекаю дитину, яка назебаром з’явиться. Встигла лише зателефонувати та сказати про це.

Він був радий, але повідомив, що здогадувався. Але тепер він не вільний.

А я самотня у своєму становищі. Плачу та шкодую, а все могло бути по-іншому. Дуже сподіваюся, що моя історія буде зрозумілою для вас.

КІНЕЦЬ.