Близько п’яти років тому я був одружений із Людмилою. У нас тоді з’явилася чудова донька, яку ми назвали Христиною. Я й подумати тоді не міг, що колись моє кохання до дружини згасне і я насилу зможу бачитися з дочкою.

Коли ми з Людою зрозуміли, що наші стосунки не можуть продовжуватися через різні проблеми, які вона і я не могли або не хотіли вирішувати, вирішили розлучитися. Люда залишила собі Христину, та і я був не проти. Через роботу не зміг би приділяти час дитині.

Спершу все було добре. Я відвідував Христю у вихідні, проводив з нею весь свій вільний час. Все змінилося, коли я знайшов собі іншу жінку. Люда, дізнавшись про це, різко змінила своє ставлення до мене, наче розраховувала, що я любитиму її та тільки її до кінця свого життя.

– Не хочу, щоб ти бачився з Христиною, — якось холодно сказала мені колишня дружина, поки дочка гралася у своїй кімнаті.
– Чому?

Люда не відповіла на моє запитання, хоч я й сам чудово знав, чому. Тоді я вигукнув:
– Якщо ти маєш право влаштовувати своє особисте життя, то чому я не можу робити те саме?

Більше колишня дружина не порушувала цієї теми та не говорила прямо, що не хоче бачити мене в них удома. Вона тільки почала частіше вигадувати виправдання, щоб я не міг зустрітися з дочкою.

Наприклад, якось Люда сказала мені, що я не зможу побачитися з Христею на вихідних, бо вона дуже захворіла.

Тільки ось місто в нас зовсім маленьке, і я побачив їх того ж дня, коли мені розповіли про “хворобу”, у торговому центрі. Дочка виглядала зовсім здоровою, і саме тоді я зрозумів, що мене просто стирають із життя дитини.

Зрозуміло, за законом ніхто не може мені заборонити бачитися з дочкою, і моя колишня дружина це чудово розуміла. Іноді вона відпускала Христину зі мною, щоб я купив їй нові речі до школи.

Таке споживче ставлення до мене було не межею мрій, але я все одно був радий можливості провести час із дочкою.

Коли ми з Христиною вибралися погуляти в інше місто, я вирішив поцікавитись у доньки:

– Христинко, як справи у мами? У вас все добре?

– Так, тату. Тільки мама просила нічого тобі про неї не розповідати.

– Ось як, — засмучено промовив я і змінив тему для розмови.

Я бачив, з яким задоволенням Христина гуляє у парку та їсть морозиво, яке я купив їй. Тоді я запитав її:

– Смачне?

– Дуже! Мені з тобою так весело! – Усміхнулася дочка. — Шкода, що мамі це зовсім не подобається.

Коли я почув ці слова, то вирішив поцікавитися, як саме Христина розуміє, що Люді не подобаються наші зустрічі з нею. Те, що я почув далі, зовсім розбило мене.

– Завжди, коли я приходжу після тебе додому, вона дуже лається. Мама каже, що вона ображається на мене, якщо я обираю побути з тобою у вихідні, а не з нею.

Тоді мені найменше хотілося, щоб дитина звинувачувала себе в проблемах дорослих. Тому вирішив записати свій номер у телефоні дочки та сказав, що якщо вона скучить, то може зателефонувати мені у будь-який час, коли мами не буде вдома. Тоді мені не здавалося це чимось неправильним, і насправді я досі так думаю.

Увечері того дня, коли ми востаннє гуляли з донькою, я відвіз її додому і поговорив із колишньою на порозі.

– Послухай, Людо, якщо тобі не подобається, що ми з нею бачимося, тоді я не буду нікуди її кликати, поки вона сама не попросить.

– Вона і так постійно про тебе товче! — засмучено відповіла вона і зачинила двері.

Нехай ми не бачилися з Христиною вже довгий час, мені стає так добре на душі, коли вона дзвонить мені та радісно розповідає про свої справи. Нещодавно я питав її про настрій мами, на що дочка відповіла мені:

– Більше вона не свариться, все гаразд. Але я за тобою так скучила, тату!

Я запропонував їй провести в мене канікули, щоб ми змогли з’їздити кудись, на що Христина радісно погодилася.

Як би мені не хотілося бачитися з нею частіше, я радий, що я маю можливість радувати дочку і бути в її житті навіть після розлучення з дружиною.

КІНЕЦЬ.