Хочу поділитися тут своєю історією, бо більше нема з ким мені обговорити таке. Майже рік тому починали зустрічатися з чоловіком, і все закрутилося настільки, що відразу почали разом жити (мені 31 рік, а йому 33).

Знайомі ми з дитинства, все життя жили по сусідству, а тут доля звела. Він дуже ревнивий, навіть до минулого, дуже підозрілий, скрізь бачить зради й в е в такому дусі.

Загалом, на тлі цих страхів він почав мене ображати. Це неодноразово.

Я була йому вірна, і це чиста правда. Богом присягаюся, не зраджувала, і в думках не було.

А він іноді такі підозри кидав, що розуму незбагненно. Наприклад, коли приходив з роботи, думав, що я з кимось удома була за його відсутності.

Звичайно ж, потім він просив за все вибачення, обіцяв, що зміниться, і не ображатиме, але все повторювалося. Я терпіла, чекала, сподівалася, бо кохаю.

Та й він кохає, я це бачу і відчуваю, і пориви ревнощів відбувалися тільки, коли бував нетверезий, це дві абсолютно різні речі.

Коли він в такому стані в нього ніби щось вселяється, і він змінюється відразу. Взагалі жили ми вірою та надією.

Начебто почав притихати потроху. Півроку тому його посадили за бійку.

Дали небагато, але все-таки. Я не кинула його, допомагаю, їжджу, розписалися нещодавно ось.

Але до реєстрації нашого шлюбу сталося ось що. Я йому таки зрадила, на роботі був корпоратив, перебрала зайвого і того вечора все сталося.

Я не хотіла зраджувати, робити йому боляче, зраджувати його і наше кохання, мабуть, все трапилося на тлі всіх цих переживань з тим, що його немає поряд, затьмарило розум, і я це зробила.

Я припустилася помилки, за яку зараз каюся і більше не хочу такого повторювати, кохаю його, як і раніше. Так мені немає виправдань, це поганий вчинок, я дуже сильно мучаюся від того, що зробила і не знаю як правильно вчинити, розповісти йому чи ні.

Ми щодня спілкуємося, він просить, щоб я була вірна, я обіцяю, а в самої в душі творитися недобре. Підкажіть, будь ласка, що мені робити у цій ситуації.

КІНЕЦЬ.